fbpx

Дівчинка сиділа за столом 2 години. Їжа давно охолола, перетворившись в помиї. Тоді бабуся Люся спробувала годувати Соню силоміць, але дівчинка відштовхнула руку з ложкою. – Ах так! – вигукнула свекруха, – ну що ж, зробимо так, як в селах завжди робили. І вилила вміст тарілки дівчинці за пазуху

-Я не хочу до бабусі Люсі, – канючить моя 6-річна дочка – не відправляй мене туди. Давай краще я до бабусі Маші поїду на вихідні.

Бабусею Люсею звуть мою свекруху Людмилу Вікторівну, а бабуся Маша – моя мама Марія Іванівна. І Сонька не любить бувати у свекрухи, хоча я і намагаюся з усіх сил, щоб дівчинка спілкувалася з обома бабусями однаково. Ми з чоловіком в шлюбі вже кілька років, обоє сільські, з одного селища. Обоє вчилися в столиці, де і познайомилися.

Одружилися, спочатку нам вдалося купити кімнату на околиці, а потім ми її вигідно продали і зв’язали себе по руках і ногах іпотекою. Зате своє житло. Ну майже своє. Ми багато працюємо, тому влітку на вихідні нам доводиться відправляти доньку в село, до бабусь, ми беремо підробітки.

Але з тих пір, як Соня початку непогано розмовляти і пояснювати, вона категорично заперечує проти поїздок до мами чоловіка.

– Вона знову змусить мене город полоти, – плаче дівчинка, – і буде говорити, що мама у мене недотепа, а я повинна вирости іншою.

– Що поганого, якщо дитина буде привчена до праці? – не розуміє мій чоловік, – Це теща потурає примхам Соні, а у моєї мами не забалуєш.

Ні, не погано, якщо дівчинка навчиться допомагати старшим по господарству, але не таким способом: 6-річкі дають завдання – ось грядка, поки не виполеш – грати не підеш. На мій погляд, це просто жорстоко. Дитина в цьому віці ще занадто мала, щоб не відриваючись полоти величезну грядку.

Та ще й вічні причіпки і моралі: – Сиди і їж, хіба мало, що ти не любиш зелений борщ, вся в свою матусю!

Мої батьки так себе не поводять, мама намагається зайняти і захопити внучку. Сонька із задоволенням допомагає їй і курей годувати, і город поливати, хвалиться потім: – А я сама цілу грядку квіточок посіяла!

Так, я стараюсь, щоб Соня частіше потрапляла до моєї мами, дівчинка сама так хоче. Але це тема постійних конфліктів з чоловіком і його матір’ю. Від цієї лайки я втомилася, тому ковтаю комок і збираю дівчинку до бабусі Люсі. Їй належить там провести 2 дні, а в неділю ввечері ми її заберемо назад в місто.

Через два дні, коли ми приїхали забирати дочку свекруха сказала: – Сваха забрала до себе вашу дочку, у неї і шукайте. Ви потураєте капризам дитини і кого виростите, я не знаю. Вона абсолютно не вихована, втім, чого чекати! Я до неї з усією душею, а вона, як звіря дивиться!

Більше нічого Людмила Вікторівна нам не пояснила і ми вирушили на інший кінець селища, до моїх батьків. Зустріла нас дочка гучним ревом. Захлинаючись і гикаючи вона говорила, що до бабусі Люсі вона більше не поїде, а якщо відправимо, то втече.

Справу прояснила моя мама, яка і забрала Соню до себе напередодні ввечері. – Я зайшла до сватів, хотіла Сонькі пиріжків передати, пекла в обід. А там таке!

Виявилося, що свекруха в обід посадила Соню їсти зелений борщ. Ненависний нашою дочкою борщ зі щавлю і кропиви. Соня вичерпувати бульйон, відсовуючи м’яку варену масу. Їсть вона добре, але деякі страви просто не любить. Та й з дорослими так буває, ми ж не їмо через силу те, що нам не подобається.

Але свекруха так не вважала: – Це корисно і смачно, тому сидітимеш, поки все не доїси, – сказала вона внучці, – ось Мишко (онук свекрухи від дочки) все їсть, а ти привереда, виховала невістонька на мою голову!

І дівчинка сиділа за столом 2 години. Вміст тарілки давно охолов, перетворившись в холодні помиї. Тоді бабуся Люся спробувала годувати Соню силоміць, але дівчинка відштовхнула руку з ложкою ненависного варива. – Ах так! – вигукнула свекруха, – ну що ж, зробимо так, як в селах завжди робили. І вилила вміст тарілки дівчинці за пазуху.

У цей момент і увійшла моя мама. Вона не стала лаятися, просто відвела дівчинку до себе, заспокоювала її довго, разом вони відіпрати сукню, але, навіть, коли дочка лягла спати, вона ще продовжувала схлипувати.

– Більше моя дочка не поїде до твоєї матері, – з викликом заявила я чоловікові, – хочеш, можеш навіть розлучатися зі мною. Але знущатися над дитиною я більше не дозволю.

– Не поїде, – несподівано погодився чоловік, – що я, дочкі ворог чи що!

А ви як вважаєте, бабуся Люся перегнула палицю чи з капризами маленьких дітей треба боротися всіма способами?

Фото ілюстративне з вільних джерел

You cannot copy content of this page