Дізнавшись, яку таємницю приховує свекруха, Аліса вирішила не жаліти матір чоловіка й скористалася ситуацією
Аліса завжди знала, що стосунки зі свекрухою — справа непроста. Але те, що чекало на неї в шлюбі з Ігорем, перевершило всі очікування. Ніна Петрівна незлюбила невістку з першого погляду. Висока, ставна жінка з владним характером, вона звикла, що син у всьому її слухається. А тут з’явилася якась вискочка, та ще й увела Ігорька з-під крила.
Перший час Аліса старалася догодити свекрусі. Готувала її улюблені страви, цікавилася здоров’ям, навіть намагалася подружитися. Але Ніна Петрівна залишалася холодною.
— Ну що ти, мамо, Аліса ж старається, — намагався вгамовувати матір Ігор.
— Старається вона, як же. Мабуть думає, що тепер тут господиня. А я що, на смітник? — фиркала у відповідь Ніна Петрівна.
Поступово стосунки накалялися. Свекруха не пропускала нагоди, щоб уколоти невістку. То борщ у неї рідкий, то в домі не прибрано, то вдягається надто відверто.
Аліса терпіла мовчки, але всередині все кипіло. Ігор метався між двома жінками, намагаючись згладити гострі кути. Але ставало тільки гірше. Якось свекруха переїхала до них жити, коли сильно захворіла. А потім і взагалі свою квартиру продала.
— Ну скільки можна, Алісо! Ти ж бачиш, як мама переживає. Невже не можна бути м’якшою? — вибухав Ігор після чергового конфлікту.
— М’якшою? Та вона мене зі світу зжити хоче! — не витримувала дружина. — Я вже не знаю, що робити. Нехай вона з’їжджає.
— Куди з’їхати? Мамі потрібна допомога, вона ж не молодшає.
Так і жили — як на пороховій бочці. Аліса відчувала, що ще трохи — і вона просто втече звідси. Але все змінилося в один момент.
Якось увечері Ігор затримався на роботі. Аліса поралася на кухні, коли почула, як свекруха з кимось голосно розмовляє по телефону у своїй кімнаті. Дівчина мимоволі прислухалася.
— Так, Віро, ну що ти таке кажеш. Який сенс мені через стільки років казати йому, що він прийомний? І не дізнається, якщо ти не проговоришся. А мамаша його хай спробує нас ще знайти. Нічого в неї не вийде.
У Аліси перехопило подих. От так новина! Виявляється, Ігор — прийомний син. І свекруха тримає це в таємниці. Першим поривом було негайно розповісти чоловікові. Але Аліса стрималася. Ні, вона не діятиме згарячу. Краще добре все обдумати й знайти спосіб витягти вигоду з цієї ситуації. Коли всі зібралися за вечерею, дівчина ненароком завела розмову:
— Ігоре, а ти ніколи не замислювався, чому зовсім не схожий на батьків?
Чоловік здивовано підвів очі від тарілки:
— У якому сенсі не схожий?
— Ну, зовнішньо. От у Ніни Петрівни блакитні очі, а в тебе карі. І волосся в неї світле було в молодості, а ти брюнет.
— Алісо, ти що несеш? — стрепенулася свекруха. — Яка різниця, хто на кого схожий!
— Та так, просто цікаво стало, — знизала плечима дівчина. — От у моєї подруги нещодавно з’ясувалося, що вона прийомна. Уявляєте, який шок!
— Алісо, годі всілякою нісенітницею займатися, — втрутилася свекруха. — Іди краще постав чайник.
А наступного дня свекруха вловила момент.
— Це що за фокуси такі? — засичала вона на невістку.
— Які фокуси? — невинно закліпала очима Аліса.
— Ти ж усе знаєш, так? — впритул спитала Ніна Петрівна. — Підслухала мою розмову?
Аліса не стала відпиратися:
— Так, знаю, — вона схрестила руки на грудях. — І що ви тепер робитимете?
Ніна Петрівна важко опустилася на стілець:
— Що я можу зробити? Якщо Ігор дізнається — він мене зненавидить. Усе життя я була для нього матір’ю, а тепер виходить, що обманювала.
— Ну чому ж обманювали? — протягнула Аліса. — Ви ж справді його виростили. Просто не розповіли всієї правди.
— І що ти пропонуєш?
— Я можу мовчати. Але в мене є умови.
Свекруха насторожилася:
— Які?
— По-перше, ви перестанете втручатися в наше з Ігорем життя. Жодних повчань, порад і докорів. Ми дорослі люди й самі розберемося.
— Та як же…
— По-друге, — перебила Аліса, — ви переїдете до своєї сестри. Назавжди.
— Що?! — вигукнула Ніна Петрівна. — Та як ти смієш!
— Подумайте, що буде, якщо Ігор дізнається правду? Я певна, він не захоче більше вас бачити. А так ви просто поїдете — і всі залишаться при своєму.
Свекруха зблідла від люті:
— Шантажистка! Нікуди я не поїду.
— Тоді я все розповім Ігорю, — знизала плечима Аліса. — Обирайте.
Ніна Петрівна поникла. Видно було, що вона розуміє — вибору в неї немає.
— Добре, — глухо сказала вона. — Я згодна. Тільки дай мені час зібратися.
— Звісно, — кивнула Аліса. — У вас є тиждень.
За сім днів Ніна Петрівна поїхала. Ігор не розумів, чому мати раптом вирішила переїхати до тітки.
— Та годі тобі, — заспокоювала його Аліса. — Їй же краще буде — і клопоту менше, і за містом повітря чистіше. А ми тепер зможемо жити спокійно, без зайвих сварок.
Чоловік усе ще сумнівався, але поступово змирився. А невдовзі й взагалі оцінив принади життя без постійного маминого контролю. Аліса тріумфувала. Нарешті вона позбулася набридливої свекрухи й стала повноправною господинею в домі. Тепер можна було будувати плани на майбутнє. Дітей їм давно вже пора було завести.
Минуло кілька місяців. Якось увечері Аліса готувала вечерю. Вона була вже на другому місяці. Ігор ще не повернувся з роботи. Пролунав дзвінок у двері. Коли Аліса відчинила, побачила незнайому жінку.
— Здравствуйте, я шукаю Ігоря. Він тут живе?
Аліса насторожилася.
— А ви хто? — спитала вона.
— Мене звати Олена Сергіївна. Я… Його стара знайома.
— Звідки ви знаєте мого чоловіка?
Жінка зітхнула.
— Розумієте, це довга історія. Може, мені краще прийти іншим разом, коли Ігор буде вдома?
— Ні вже, — твердо сказала Аліса. — Раз ви прийшли, давайте пояснюйте. Хто ви і що вам потрібно від мого чоловіка?
Жінка глибоко зітхнула.
— Тільки прошу, не судіть мене суворо. Я справжня мати Ігоря.
У Аліси перехопило подих. Отже, Ігор справді прийомний.
— І ви вирішили оголоситися через стільки років? Навіщо?
— Я… — усміхнулася жінка. — Хочу переконатися, що з ним усе гаразд.
Аліса не знала, що думати.
— Слухайте, — почала вона. — Я не знаю, чи говорити Ігорю про ваш візит. Він же нічого не знає про те, що прийомний.
— Як? — здивувалася жінка. — Хіба Ніна Петрівна йому не розповіла?
— Ні, — похитала головою Аліса. — І я думаю, це на краще. Навіщо руйнувати його уявлення про сім’ю?
Жінка виглядала розгубленою.
— Може, ми могли б познайомитися? Представили б мене як стару знайому сім’ї.
— Я подумаю.
Жінка з полегшенням кивнула:
— Так, звісно. Дякую вам за розуміння.
Вони обмінялися номерами телефонів. Жінку звали Олена Сергіївна. Аліса зачинила двері й притулилася до стіни. Потім узяла телефон і набрала номер свекрухи. За годину вже сиділа в тієї на дивані.
— Ніно Петрівно, сьогодні до нас приходила справжня мати Ігоря.
Свекруха зблідла:
— Що? Як вона вас знайшла? Що їй треба?
— Вона хоче познайомитися з Ігорем.
Ніна Петрівна закрила обличчя руками:
— Боже мій, я завжди боялася, що цей день настане. Що ти їй сказала?
— Нічого конкретного. Але, Ніно Петрівно, Ігорю потрібно все розповісти.
— Що?! — стрепенулася свекруха. — Ні, в жодному разі!
Аліса похитала головою:
— Подумайте самі. Олена Сергіївна все одно проговориться. Навіть якщо просто ненароком. І що буде, якщо він дізнається правду від неї, а не від вас? Він вас може й не пробачити.
Ніна Петрівна заплакала. А потім заспокоїлася й розповіла Алісі. Як вони з чоловіком не могли мати дітей і наважилися на всиновлення.
— Хотіли розповісти, коли він подорослішає. Але все не наважувалися. А потім уже так багато часу минуло…
Алісі раптом стало шкода свекруху. Вона вперше побачила в ній не ворога, а просто жінку, яка боїться втратити сина.
— Ніно Петрівно, Ігор любить вас. Ви його мама, і ніщо цього не змінить. Але він має право знати правду.
Свекруха витерла сльози:
— Я не уявляю, з чого почати.
Наступного дня Аліса зателефонувала справжній матері Ігоря й домовилася про зустріч.
Олена Сергіївна розповіла свою історію. Як молодою дівчиною народила дитину від одруженого чоловіка й не могла залишити її собі.
— Я не хотіла втручатися в життя Ігоря.
— І чому наважилися зараз? — спитала Ніна Петрівна.
— Я серйозно хвора, — відповіла Олена Сергіївна. — Лікарі кажуть, не так багато лишилося. І я подумала, що хочу побачитися з сином.
Вони домовилися, що всі втрьох поговорять з Ігорем. Коли той повернувся додому, здивовано зиркнув на жіноче зібрання.
— Мамо? Ти що тут робиш? Що це за жінка?
Ніна Петрівна зітхнула й почала розповідати. Ігор мовчав.
— Ігоре, скажи щось, — попросила Аліса.
Він повільно підвів очі на матір:
— Чому ви не сказали мені раніше?
— Ми боялися, — зізналася Ніна Петрівна. — Пробач нас, синочку.
Ігор устав:
— Я хочу побути сам, — і пішов у спальню.
Ніна Петрівна ридала, Аліса намагалася її заспокоїти.
Коли Ігор зібрався з думками, зізнався, що не тримає зла ні на прийомну матір, ні на біологічну. Він намагався проводити з Оленою Сергіївною якомога більше часу до самого кінця. Вона заповіла йому свою квартиру. Туди вони з Алісою й переїхали, і саме там зробила перші кроки їхня донечка. Назвали вони її Оленою.
