Свекруха вирішила диктувати свої умови в домі, але невістка швидко провчила нахабну матір чоловіка
Мар’яна з Артемом одружилися з великого кохання. Перший час жили душа в душу, не могли надивитися одне на одного. Медовий місяць розтягнувся на цілий рік. Молоді знімали невеличку квартирку на околиці міста, відкладали на власне житло.
Все змінилося, коли чоловікові на роботі запропонували підвищення з переїздом в інше місто.
Зарплата втричі більша, перспективи зростання. Відмовлятися було нерозумно. Мар’яна підтримала чоловіка, хоч і трошки засмутилася. Їй подобалася її робота, та й подруг було шкода залишати. Але заради коханого вона була готова на все.
Переїзд дався нелегко. Нове місто, чужі люди. Мар’яна ніяк не могла знайти роботу за фахом. Артем пропадав цілодобово на новій посаді, приходив додому знесилений. Поступово в подружжя почалися проблеми. Якось Артем у черговий раз затримався на роботі, пролунав дзвінок у двері. На порозі стояла його мати.
— Ну, здрастуй, невістонько! От, вирішила вас провідати.
Мар’яна розгубилася. Вони зі свекрухою ніколи особливо не ладнали, але та жила в іншому місті й рідко втручалася в їхнє життя. А тут приїхала без попередження.
— Проходьте, Валентино Гаврилівно. Тільки Артема немає вдома, він на роботі затримується.
— Нічого, я зачекаю. Показуй, де у вас що.
Свекруха безцеремонно пройшла в квартиру, озираючись довкола.
— М-да, незатишненько у вас. І пилюки скільки! Невже прибрати ніколи? — вона провела пальцем по полиці. — Ех, Мар’яшо, не навчилася ти ще бути гарною господинею.
Мар’яна закусила губу, щоб не нахамити. Увесь вечір Валентина Гаврилівна ходила квартирою й відпускала уїдливі зауваження. То їй не подобалось, як Мар’яна меблі розставила, то які штори повісила. Коли прийшов Артем з роботи, мати накинулася на нього з обіймами:
— Синочку! Як я скучила! Дивлюся, зовсім ти тут зачах без материнської турботи. Худий який став, блідий. Невже не годують тебе вдома?
— Мамо? Ти чого приїхала? — здивувався Артем.
— Як чого? За вами придивитися, допомогти облаштуватися. Бачу, невістка не справляється. У домі безлад, вечеря не готова. Ну нічого, тепер я тут порядок наведу!
Мар’яна спалахнула від обурення, але змовчала. Не хотілося влаштовувати скандал при чоловікові. Валентина Гаврилівна тим часом діловито господарювала на кухні, гримлячи каструлями.
— Ось зараз швиденько їсти зготую. А то небось самими напівфабрикатами харчуєтеся?
Артем винувато подивився на дружину:
— Ну хай мама побуде трохи. Вона ж хоче як краще.
Мар’яна тільки зітхнула. Вона-то розуміла, що це «трохи» може затягтися надовго.
Так і сталося. Валентина Гаврилівна й не думала їхати. Минув тиждень, другий. Свекруха твердо обґрунтувалася в їхній квартирі й почала встановлювати свої порядки.
— Артемчику, ну чого ти ходиш у тій старій сорочці? Давай-но я тобі нову куплю, — метушилася вона навколо сина.
— Та годі, мамо, не треба. Ну що ти зі мною як із малим, їй-богу. Я ж дорослий чоловік уже.
— Треба-треба! — Валентина Гаврилівна відмовок не приймала. — Не личить директорові в такому вигляді на роботу ходити. Ось візьми гроші, купи собі костюм пристойний.
Мар’яна не витримала:
— Валентино Гаврилівно, ми самі вирішимо, що нам потрібно купувати.
Свекруха піджала губи:
— Я, між іншим, про сина піклуюся. А ти тільки й умієш, що заперечувати.
— Мамо, Мар’яна має рацію. Не треба мені нічого купувати, — втрутився Артем.
— Отак до чого дійшло! Уже й рідну матір слухати не хочеш! — сплеснула руками Валентина Гаврилівна. — Це все вона налаштовує тебе проти мене!
— Та до чого тут я? — обурилася Мар’яна. — Ви самі лізите, куди вас не просять!
— Як ти зі мною розмовляєш? Зовсім обнагліла! — підвищила голос свекруха. — Артеме, ти чуєш, що вона мені говорить?
— Так, давайте всі заспокоїмося, — примирливо сказав Артем. — Мамо, не треба лізти в наші справи. А ти не груби, будь ласка.
— Жодної поваги до старших! — пафосно вигукнула Валентина Гаврилівна й сплеснула руками. — Артеме, як ти можеш це терпіти?
— Мамо, перестань.
Нібито конфлікт якось улагодили. Але з того часу свекруха стала частіше до них у гості навідуватися. А одного разу взагалі видала.
— Ну що, дітки, приймайте гостю! — бадьоро заявила. І валізки свої всередину проштовхнула.
Мар’яна здивовано подивилася на чоловіка:
— Артеме, це що?
Чоловік розгублено знизав плечима.
— Мамо, а ти надовго до нас?
— Та от, вирішила трохи пожити, у мене там ремонт почався, — відповіла Валентина Гаврилівна. — Ох, і тісно ж у вас тут!
Мар’яна напружилася.
— Валентино Гаврилівно, ми дуже раді вас бачити, але в нас тут… — почала було Мар’яна.
— Нічого-нічого, я невибаглива! — перебила її свекруха. — На диванчику переночую, а там побачимо.
Артем безпорадно розвів руками:
— Ну що ж, мамо, влаштовуйся. Мар’яно, допоможеш мамі з речами?
Мар’яна скрипнула зубами, але змовчала. Від цього дня їхнє життя перетворилося на справжнє пекло. Валентина Гаврилівна нібито приїхала на пару днів, але явно не збиралася їхати. Зайняла єдиний диван у вітальні, а молоді тулилися на надувному матраці.
Кожен ранок починався з того, що свекруха командувала, що й як треба робити:
— Мар’янко, ти б кашку зварила на сніданок. Артемко в нас кашку любить. І яєчко не забудь зварити, тільки не перевари!
Мар’яна зазвичай уранці випивала чашку кави й тікала на роботу. А тепер вимушена була вставати на годину раніше, щоб устигнути приготувати сніданок для всіх.
— Валентино Гаврилівно, може, ви самі будете готувати? — обережно запропонувала одного разу.
— Що ти, донечко! Я не працювати сюди приїхала.
Артема ситуація не влаштовувала, але перечити матері він не наважувався. Останньою краплею став момент, коли Валентина Гаврилівна вирішила перепрати всі речі в шафі, включно з делікатною білизною Мар’яни.
— Я не можу так більше, — поскаржилася вона чоловікові ввечері. — Твоя мати не залишає мені особистого простору.
Артем зітхнув:
— Я розумію, але що я можу зробити? Вона ж моя мати.
— Отож бо, — відповіла Мар’яна. — Твоя мати, тобі й розбиратися.
Та Артем продовжував уникати конфронтації, і Мар’яна зрозуміла, що доведеться брати ситуацію у свої руки. Вона довго думала, як можна вирішити проблему. І тут її осяяло. Вона одразу ж побігла в інтернет дивитися, чи не віддає хтось випадково кота. Уже ввечері вдома в них сидів маленький пухнастенький котик.
Коли свекруха повернулася з прогулянки, вона втратила дар мови, побачивши кошеня.
— Це що таке?
Мар’яна з невинним виглядом відповіла:
— Це наш новий улюбленець, Валентино Гаврилівно. Персик.
Лице свекрухи зблідло, а потім вкрилося червоними плямами:
— Заберіть негайно цю тварину! — закричала вона. — У мене алергія!
— Ой, правда? — вдавано здивувалася Мар’яна. — А я й не знала. От бачите, яка прикрість. Але ж ми не можемо викинути кошеня на вулицю, правда?
— Як не можете? — Валентина Гаврилівна почала задихатися. — Викидайте цю тварюку куди подалі. Ви мене зі світу хочете зжити? Забери туди, звідки принесла!
Мар’яна похитала головою.
— Ні, ні. У своїй квартирі я сама вирішую, хто житиме.
Фраза прозвучала двозначно.
— Я… — незрозуміло було, чи то свекруха прикидається, чи то справді ледь не зомліває. — Не можу тут залишатися!
— Мамо, може, тобі ліки якісь від алергії купити?
Валентина Гаврилівна обурено фиркнула:
— Жодних ліків! Я не збираюся труїтися через якогось кота. Обирайте: або я, або ця тварина!
Мар’яна й Артем перезирнулися. Свекруха все зрозуміла.
— Чудово! — вигукнула Валентина Гаврилівна. — Отже, ви обрали кота. Ну що ж, я їду!
Швидко зібрала речі й за годину вже їхала додому на таксі. Мар’яна й Артем залишилися вдвох, якщо не рахувати нового пухнастого мешканця.
— Ти це навмисне підстроїла? — запитав Артем дружину.
Мар’яна хитро всміхнулася:
— Можливо. Але кошеня і справді дуже миле.
Артем похитав головою, але не стримав усмішки.
З того часу Валентина Гаврилівна більше не приїжджала в гості без попередження. Регулярно телефонувала синові. Скаржилася на кота й на те, що не може тепер їх навідувати. Але Мар’яна й Артем були цілком задоволені таким станом справ. Персик виріс у красивого пухнастого кота й став улюбленцем родини. А Мар’яна й Артем нарешті змогли насолоджуватися своїм сімейним життям без постійного втручання ззовні.
