Синові Юлії Валентинівни, Валерію, тридцять два, і наречений він, за сучасними мірками, блискучий: єдиний син досить забезпечених батьків, киянин в якомусь там поколінні, з власною квартирою, з машиною, з хорошою роботою і зарплатою. Успішний і благополучний парубок, гордість батьків.
З Надією Валера познайомився на корпоративі: за порадою однієї з подруг дівчина в свій вихідний підробляла, обслуговуючи банкет в якості офіціантки. Як вже їй вдалося привернути увагу Валерія, історія замовчує. Але стосунки розвивалися стрімко. Вже через кілька тижнів знайомства Надя переїхала до Валерія з речами, а ще через небагато часу і зовсім звільнилася з роботи і запанувала в його житті в якості майже-що-дружини.
Юлію Валентинівну доводило до остраху в дівчині буквально все: пристрасть до яскравих речей і слізливих серіалів, дивні мовні звороти (грамотні люди так не говорять!), наївність і емоційність.
– Ну так, а чого чекати! – зітхала Юлія Валентинівна. – Вивезти дівчину з села можна, а ось село з дівчини – навряд чи!
Для Наді, звичайно, стосунки з Валерієм були межею мрій: вона як в казку потрапила! Він її умив, одягнув, за кордон вивіз, світ показав. Вона до цього ніде не була взагалі. На літаку не літала жодного разу! Та що там на літаку, у неї зимових чобіт-то не було. Джинси і пара кофт, ось і весь гардероб. Все їй син купив! Характер у Надії виявився самим як там не є «сільським»: галаслива, нахабна, схильна до скандалів і до гучного з’ясування стосунків.
Молоді прожили разом майже чотири роки, розбіглись в кінці минулої зими, і Юлія Валентинівна перевела дух. – Я так переживала, але все закінчилося добре: не встигли вони ні одружитися офіційно, ні дітей народити! – каже Юлія Валентинівна. – Інакше прямо навіть і не знаю, що б ми робили. Але хоч тут пощастило!
Юлію Валентинівну трохи дряпнуло те, що син в кінці стосунків зняв Надії маленьку квартиру, сплативши оренду на кілька місяців вперед, і допоміг перевезти речі.
– Навіщо тобі це треба?
– Ну не можу ж я її просто виставити на вулицю! – знизав плечима син. – Йти їй нікуди, роботи у неї зараз немає … До мене вона працювала, жила в такій-сякій кімнаті. Звільнилася через мене, місце втратила. Я повинен їй допомогти!
– Та це взагалі не твої проблеми, її житло і робота! – сказала тоді Юлія Валентинівна. – Ти і так їй допоміг! Одягнув, взув, утримував кілька років в своїй оселі.
З моменту розриву стосунків з Надею минуло вже більше семи місяців, син давно вже зустрічається з іншою дівчиною. Яке ж було здивування Юлії Валентинівни, коли вона дізналася, що Валерій досі оплачує Наді житло і дає гроші на життя, тому що та ніяк не може нормально влаштуватися в житті.
– Ні, ну ти уявляєш? Не щастить, каже, з роботою! Де не влаштується – там один лохотрон. Ну звичайно, влаштовується в якісь шарашки, кому вона потрібна без освіти. В одному місці її обдурили, не заплатили, в іншому два місяці працює і знову нічого … Не знаю, наскільки це все правда, але факт той, що вона в сльозах йде до Валерчика, і той допомагає! Ось дурник, а!
Я кажу – так розводить вона тебе, як ідіота! Ти все життя цю дівку утримувати зібрався? А він не може її послати! Скільки грошей вже вона з нього видоїла … От не мала баба клопоту!
Чоловік дійсно виглядає в цій ситуації як ідіот, якого розводять? Чи може, справжній чоловік повинен діяти тільки так? Дівчина йому не чужа. Так, не була офіційною дружиною, але ж майже чотири роки прожили разом. Молодець, що допомагає їй … А ви як вважаєте: «справжній чоловік» чи, як кажуть в певних колах, «без лоха и жизнь плоха»?
Фото ілюстративне, з вільних джерел
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
