Прочитала ваші історії та вирішила написати. Заміжня я вже три роки, дітей у нас немає. Чоловік сказав, що поки що потрібно пожити для себе.
Але мені здається, що він просто не любить їх, а потім виявилося, що і мене теж.
На 8 березня я на нього чекала з роботи, накрила стіл.
На подарунок не розраховувала, він ніколи їх мені не дарував, але може хоч квіти купити?
Але те, що він не прийде додому, навіть не могла подумати.
Всю ніч я дзвонила йому, але телефон був вимкнений. До ранку я не спала, думала що трапилося.
Але вранці він прийшов додому і одразу ж ліг спати.
Мені було дуже прикро, але я рада була, що він живий і з ним усе гаразд.
Пізніше на моє запитання, де він був, сказав, що святкували на роботі.
Я не повірила, але нічого не сказала. Сперечатись було марно.
Після цього дня минуло кілька місяців. Я була одна вдома, коли у двері зателефонували. Відкривши, побачила жінку при надії.
Вона відразу з порога запитала, як ділитимемо чоловіка?.
Трохи опам’ятавшись від несподіванки, я сказала, що мені ділити нічого, і вона може його забирати.
Поки чоловік прийшов із роботи, я вже зібрала його речі. На це він не очікував.
Став вибачатися, казав, що там у нього все несерйозно і що любить він тільки мене. І якщо я його пробачу, то все в нас буде не так, як раніше.
А мені здається, що він просто любить лише себе та боїться відповідальності.
Адже там у нього буде дитина, а він звик, що завжди вся увага тільки йому.
Вибачити я його не змогла. Живу поки що одна, читаю книги , записалася на модний тренінг.
Намагаюся «полюбити себе та відкрити у собі впевнену жінку». Своїй суперниці я не заздрю і не бажаю поганого.
Може, все це і на краще, а то я б сама ніколи не наважилася розлучитися з чоловіком та так і прожила б все життя з людиною, в якій невпевнена.
А так маю надію на те, що в мене буде нормальна сім’я.
