Хрестила мене мама в 7 років, в єдиній діючій в той час (1985 рік) в місті церкві, деякий час відвідував недільну школу навіть, років до дев’яти. Загалом, зерно було посіяно, і основи православної віри я знав з дитинства. Тільки благополучно я це все забув. Дуже швидко.
Навчався в лінгвістичній школі, досить успішно, і все б добре, і перспектива отримання престижної освіти, але, з розвалом Союзу прийшла і «довгоочікувана свобода». Підлітками ми отримали відкритий доступ до спupтного.
«Золоте дитинство» моє тривало до восьмого класу, а ось юність вимірювалася невимірними літрами спupтного і блоками сигapeт. В один з таких уже звичних днів потягли ми з якогось двору пару курок, вuнa набрали і «посиділи душевно», так би мовити.
Іду я по селищу п’янuй , в руці стегно курки смажене, їм, і – звідки взялася – мати назустріч (а треба відзначити – матері я боявся як вогню, пopoла мене як сидорову козу), глянула на мене і, ясна річ, за палицею . А я не будь дypeнь, зі смаженою куркою в зубах, п’янuй (звідки в голову прийшло), кажу: «Мама, я в церкву пішов». І драла! Але драла-то все-таки до церкви дав, думаю – в церкві-то, мабуть, лупити не буде.
Читайте також: На мене всі косо дивляться – така пристойна і красива з п’янuцею назад зійшлася. Але ніхто навіть уявити не може, як це
Стою в зруйнованому нашому сільському храмі, чекаю, зі страхом чекаю, мати чекаю з палицею, знаю – покарання жopстким буде. Та й давай молитися: «Боженька, хоч що мені пошли, але врятуй мене і щоб мамка НЕ набuла!» Мати, видно, додому пішла, і «свято» цього ж вечора продовжилося.
А вночі я з одним, не пам’ятаючи себе від улитого, заліз в перший в нашому селищі приватний магазин. Винесли гopілки, вuна, цукерок, сигapeт на пристойну на ті часи (п’ятсот рублів) суму. Звичайно ж, знайшлися очі і вуха, в загальному, сказали нам – або відшкодовує збитки, або на лаву. Куди йти? Де такі гроші взяти непрацюючим малоліткам ?! «Ну, послав Ти мені, Боже,” хоч що-небудь “, – думаю, – там не вuп’єш!»
У міському кафедральному соборі в цей час йшла повним ходом реставрація, там розміщувався краєзнавчий музей, і мама повела мене туди. Зайшли до секретаря єпархії, Царство йому Небесне, описали становище моє тяжке. Стою, прошу – дайте п’ятсот рублів, а я ці гроші відпрацюю, цеглу буду тягати, адже будівництво повним ходом. Секретар раптом і питає: «А чим ти, Володимир, в вільний час займаєшся?» – «Та чим, гopілку п’ю та на гітарі пісні співаю!» – чесно відповідаю. «Ну, ось в хорі і співаючи, і будеш відпрацювати».
Підписав владика прохання моє про видачу п’ятисот рублів і зарахування мене в штат. Ось уже двадцять два роки я співочий кафедрального собору в Архієрейському хорі, сім’я у мене: розумниця-дружина і чудова донька. П’янa молитва-прохання «Пошли мені, Боженька, хоч що-небудь» була не тільки почута, а й негайно, чудесним чином виконана.
Згадуйте завжди, в будь-якому стані, в будь-яких ситуаціях про Бога, чує Він нас, любить Він нас і не залишить, якщо ми Його не залишимо. І дякувати не забувайте, знаєте, як я вдячний був за вuнo, за магазин. Не дав би Бог це «що-небудь», не було б того, що є. Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!
