Катерина сиділа за кухонним столом у своїй маленькій квартирі на околиці Києва, дивлячись на екран телефону. На ньому світилося повідомлення від Максима:
“Катю, я так люблю, коли жінка вміє готувати. Це для мене важливо. Приготуєш мені смачну вечерю на вихідні? Домашню, з душою. Якщо замовиш десь, я одразу помічу – і тоді, вибач, але це не для мене”.
Катерина хотіла одружитися з Максимом більше за все на світі. Вони зустрічалися вже півроку, і він здавався ідеальним: високий, усміхнений, з доброю роботою в IT. Але готувати?
Катерина не вміла навіть яєчню посмажити без того, щоб не спалити. Її життя було заповнене роботою в офісі, фітнесом і серіалами, а кухня слугувала лише для розігріву напівфабрикатів.
“О Боже, що робити?” – прошепотіла вона собі під ніс, хапаючись за голову. Катерина уявила, як Максим приходить, пробує її “страви” і розчаровано йде геть.
“Ні, цього не можна допустити. Треба діяти швидко й обережно”.
Вона знала, що сусідка Галя – справжня майстриня на кухні. Галя жила поверхом нижче, була вдовицею років п’ятдесяти, і її квартира завжди пахла свіжою випічкою чи борщем.
Катерина не раз чула, як сусіди хвалять її вареники чи котлети. “Може, попросити її? Але як? Вона ж не просто так погодиться”.
Катерина швидко одягнулася і спустилася сходами. Постукала в двері Галі. Двері відчинилися, і з квартири повіяло ароматом свіжого пирога. Галя стояла в фартуху, з борошном на щоках, і здивовано подивилася на сусідку.
“Катю, привіт! Що трапилося? Ти така бліда, ніби привида побачила”, – сказала Галя, витираючи руки об рушник.
“Галю, добрий день. Можна зайти? У мене проблема, і тільки ти можеш допомогти”, – відповіла Катерина, намагаючись не тремтіти голосом.
“Звичайно, заходь. Чайку налити? Щойно заварила з м’ятою”, – запросила Галя, проводячи її на кухню.
Вони сіли за стіл, і Катерина почала розповідати. “Галю, ти знаєш, я зустрічаюся з Максимом. Він чудовий хлопець, і я мрію, щоб ми одружилися. Але… він любить смачну домашню їду. А я… я зовсім не вмію готувати. Навіть кашу спалюю.
А він сказав, що хоче, щоб я йому приготувала вечерю. І попередив: якщо замовлю, помітить і все скінчиться. Я в паніці!”
Галя засміялася, але доброзичливо. “Ой, Катю, це ж класика! Скільки дівчат через таке мучаться. А чому саме я? Хочеш, щоб я тебе навчила?”
“Ні, Галю, часу немає. Вечеря вже на ці вихідні. Я подумала… може, ти приготуєш? А я видам за своє. Будь ласка! Я заплачу, скільки скажеш”, – благала Катерина, склавши руки.
Галя задумалася, похитуючи головою. “Хм, цікава пропозиція. Я люблю готувати, але це ж обман. А якщо він дізнається? І потім, я не кухар на замовлення. У мене свої справи: онуки, город, пенсія мала”.
“Будь ласка, Галю! Ти ж готуєш як богиня. Твої вареники – легенда в будинку. Я обіцяю, ніхто не дізнається. Я скажу, що сама робила. І заплачу добре”, – наполягала Катерина.
Галя помовчала, дивлячись у вікно. “Добре, Катю, я погоджуюсь. І не переживай, твій як поїсть моєї їжі, то одразу з тобою одружиться. Але з тебе за кожну страву буде 500 грн. Так що по рукам?”
Катерина зраділа, але здивувалася ціні. “500 за кожну? Галю, це ж дорого! Скільки страв потрібно?”
“А ти подумай: борщ, котлети, салат, пиріг – мінімум чотири. 2000 грн. Або шукай іншу сусідку”, – твердо сказала Галя.
“Гаразд, по рукам. Дякую тобі величезне! Що мені робити далі?” – погодилася Катерина, дістаючи гаманець.
“Спочатку гроші вперед. Потім обговоримо меню. Максим що любить?” – запитала Галя.
“Він обожнює українську кухню: борщ з пампушками, вареники з картоплею, котлети по-київськи, і на десерт щось солодке, як медовик”, – перерахувала Катерина.
“Ого, амбітно. Добре, я приготую все свіже. Приходь у суботу вранці, забереш. Але пам’ятай: має виглядати, ніби ти готувала. Помий посуд, розкидай борошно по кухні”, – порадила Галя.
Катерина пішла додому, відчуваючи полегшення. Але ввечері їй подзвонив Максим. “Катю, привіт! Я так чекаю нашої вечері. Розкажи, що готуватимеш?”
“Ой, Максиме, це сюрприз! Але обіцяю, буде смачно. Домашнє, як ти любиш”, – відповіла вона, намагаючись звучати впевнено.
“Добре, не розкривай таємницю. Але пам’ятай: я виріс на маминій кухні, помічу, якщо не твоя рука”, – попередив він.
Катерина лягла спати з тривогою. “А якщо Галя щось наплутає? Або Максим справді помітить?”
Наступні дні вона провела в напруженні, готуючи квартиру: купила свіжі продукти, щоб імітувати процес, розклала рецепти на столі.
У суботу вранці Катерина спустилася до Галі. Двері відчинилися, і аромат вдарив у ніс: свіжий борщ, смажені котлети. Галя стояла з контейнерами в руках.
“Ось, Катю. Борщ з пампушками – 500, вареники – 500, котлети по-київськи – 500, медовик – 500. Разом 2000. І ще: я додала трохи спецій, щоб було незабутньо”, – сказала Галя, простягаючи пакунки.
“Дякую, Галю! Ти врятувала мене. Ось гроші”, – Катерина віддала купюри і понесла все додому.
Вона розклала їжу на тарілки, розігріла, розкидала трохи борошна по столу, помила каструлі, щоб виглядало, ніби варила.
“Тепер виглядає правдоподібно”, – подумала вона.
О 19:00 пролунав дзвінок у двері. Максим стояв з квітами і пляшкою. “Катю, привіт! Який аромат! Ти справді старалася?”
“Звичайно, любий! Заходь, сідай. Все свіже, домашнє”, – усміхнулася Катерина, цілувавши його.
Вони сіли за стіл. Максим скуштував борщ. “Ммм, Катю, це неймовірно! Пампушки м’які, борщ наваристий. Ти геній!”
“Дякую, я старалася. Рецепт від бабусі”, – збрехала вона, червоніючи.
Потім вареники. “Ой, які ніжні! Картопля з цибулею – як у мами. Ти мене дивуєш”, – вигукнув Максим.
Катерина розслабилася. “Їж, коханий. Я для тебе все”.
Котлети по-київськи теж пішли на ура. “Масло всередині тече, хрустка скоринка. Катю, ти ідеальна дружина!”
На десерт медовик. “Солодкий, медовий… Я в захваті. Катю, я серйозно: після такої вечері я готовий одружитися хоч завтра!”
Катерина ледь не заплакала від щастя. “Правда? Ти не жартуєш?”
“Ні, кохана. Ти довела, що можеш бути господинею. Давай планувати весілля”, – сказав Максим, обіймаючи її.
Але раптом пролунав стук у двері. Катерина пішла відчиняти – і там стояла Галя з тарілкою. “Катю, я забула: ось ще трохи медовика, на всяк випадок. А хто це в тебе?”
Максим почув голос і вийшов. “Галю? Сусідко? Ви знайомі?”
Галя зніяковіла. “Ой, Максиме, ти? Я просто… принесла пиріг сусідці”.
Але Максим подивився на тарілку. “Цей медовик… точно такий, як Катя подала. І аромат той самий. Катю, що відбувається?”
Катерина запанікувала. “Це… збіг. Галя, дякую, але…”
Галя, бачачи ситуацію, вирішила врятувати. “Максиме, послухай. Катя дійсно старалася. Я тільки поради дала. Рецепти мої, але вона готувала”.
Максим нахмурився. “Правда? Катю, скажи чесно”.
Катерина зітхнула. “Ні, Максиме. Я не вмію готувати. Галя все зробила. Я заплатила їй. Вибач, я боялася втратити тебе”.
Максим мовчав хвилину, потім засміявся. “Катю, ти така мила в своєму обману. Я помітив, що їжа надто ідеальна для новачка.
Але ти старалася заради мене. Це важливіше за кухню. Я люблю тебе, а не твої страви. Навчимося разом”.
Галя усміхнулася. “Ось бачиш, Катю. Я ж казала: поїсть – одружиться. А тепер я піду, не заважатиму”.
Вони обійнялися, і Катерина зрозуміла: іноді правда смачніша за будь-яку страву.
Але це був тільки початок. Після тієї вечері Максим і Катерина почали зустрічатися частіше, і він справді запропонував одружитися.
Але Галя не зникла з їхнього життя. Вона стала частиною їхньої історії, і Катерина вирішила навчитися готувати по-справжньому.
Наступного тижня Катерина знову постукала до Галі. “Галю, дякую за все. Але тепер навчи мене готувати. Я хочу бути справжньою господинею”.
Галя засміялася. “Добре, Катю. Але уроки – по 300 грн за годину. По рукам?”
“По рукам!” – відповіла Катерина.
І так почалися уроки. Перший – борщ. Галя показувала: “Бери буряк, моркву, капусту. Обсмаж цибулю на олії. Не спіши, Катю!”
“Галю, а скільки солі?” – запитувала Катерина, ріжучи овочі.
“На смак. Пробуй. Ось, додай томатну пасту. Тепер вари годину”, – інструктувала Галя.
Катерина старалася, але перший борщ вийшов солоним. “Ой, пересолила!”
“Нічого, наступного разу менше. Головне – практика”, – заспокоювала Галя.
Максим приходив на проби. “Катю, цей борщ… ну, не як у Галі, але твій! Я пишаюся”.
Потім вареники. “Ліпи тісто тонко. Начинка – картопля з цибулею. Не рви”, – казала Галя.
Катерина ліпила, і вареники розпадалися в воді. “Катастрофа!”
“Ні, Катю. Додай більше борошна. Спробуй ще”, – мотивувала Галя.
З часом Катерина покращилася. Вона готувала котлети: “Масло всередину, паніруй у сухарях. Смаж на середньому вогні”.
Максим їв і хвалив: “Краще за ресторан! Ти талановита”.
Але не все було гладко. Одного разу Катерина спалила пиріг. “Галю, він чорний! Що робити?”
“Викинь і почни заново. Кухня – це терпіння”, – радила Галя.
Катерина не здавалася. Вона читала рецепти, дивилася відео, але Галя була найкращим учителем. “Ти як мама для мене”, –
казала Катерина.
“А ти як дочка. Рада допомогти”, – відповідала Галя.
Максим бачив зміни. “Катю, ти ростеш. Я люблю тебе ще більше”.
Весілля планували на літо. Катерина хотіла, щоб Галя була почесною гостею. “Галю, без тебе нічого б не було”.
“Я прийду, Катю. І приготую щось на весілля – безкоштовно”, – обіцяла Галя.
Але перед весіллям стався інцидент. Максим захотів романтичну вечерю вдома. Катерина вирішила приготувати все сама: салат “Олів’є”, курку в духовці, торт.
“Максиме, сідай. Все моє, без Галі”, – гордо сказала вона.
Він скуштував салат. “Смачно! Майонезу в міру”.
Курка. “Соковита, спеції ідеальні”.
Торт. “Катю, ти перевершила себе!”
Але раптом Максим скривився. “Щось не те… живіт болить”.
Виявилося, Катерина переплутала сіль з цукром у торті. “Ой, вибач! Я новачок”.
Максим засміявся. “Нічого, кохана. Головне – твоя любов. Викличемо доставку”.
Катерина засмутилася, але Галя заспокоїла: “Помилки – частина навчання. Наступного разу перевір”.
І справді, на весіллі Катерина спекла коровай – ідеальний. Гості хвалили: “Яка господиня!”
Галя пишаалася: “Бачиш, Катю? Ти змогла”.
Максим шепнув: “Ти моя королева кухні. І серця”.
Так Катерина не тільки одружилася, але й знайшла нове хобі. А Галя стала хрещеною їхньої майбутньої дитини.
Історія тривала далі. Після весілля вони переїхали в більшу квартиру. Катерина продовжувала уроки в Галі. “Тепер вчимо плов. Рис, м’ясо, морква. Обсмаж у казані”.
“Галю, а спеції які?” – запитувала Катерина.
“Зіра, барбарис. Не перемішуй, поки не готово”, – пояснювала Галя.
Максим пробував: “Східний шедевр! Ти профі”.
Але одного дня Галя захворіла. “Катю, в мене грип. Не приходь”.
Катерина принесла їй суп. “Я зварила. Твій рецепт”.
Галя скуштувала: “Добре, Катю. Ти вже сама можеш вчити”.
Катерина зрозуміла: вона виросла. Тепер готувала для друзів, родини. Навіть відкрила блог “Від новачка до шефа”.
Максим підтримував: “Ти натхнення для мене”.
А Галя одужала і сказала: “Катю, я пишаюся. Твоя вечеря змінила все”.
Так проста вечеря стала початком великої любові та дружби.
Наталія Веселка
