fbpx

Донька мріє знайти тата-грека

Літній спекотний день підходив до свого зеніту, через відчинене навстіж вікно до лікарняної палати час від часу намагався увірватися легенький вітерець. Погляди усіх мешканців палати прикипіли до Насті, тринадцятилітньої чорнявки з густою довгою косою, яку не могла втримати ніяка заколка. Смолянисто-чорна коса завтовшки як зап’ястя кремезної руки спадала по плечах аж до пояса, що виглядало дуже гарно. А по щоках дівчинки текли сльози. “Він, мабуть, не хоче мене знати, тому що я хвoра…” – вимовила пригнічено, і сльози частіше закапали з її чорних, як вуглинки, оченят…

ВИНАЙМАВ КВАРТИРУ ДЛЯ… ДРУЖИНИ

…Після закінчення школи Ліза поїхала до тітки у далекий Псков – вона не мала своїх дітей і рада була допомогти племінниці. До інституту дівчина вступила без проблем (Ліза була розумною і старанною), і одразу ж поринула у вир науки. Її не цікавило нічого, окрім книг, а тому не одразу й помітила зацікавлені погляди чорнявого юнака. Лише коли той став пригощати її цукерками, запрошувати у театр, дарувати її улюблені ромашки, тоді Ліза зрозуміла, що поряд красивий молодий чоловік. І серце дівчини здригнулось, душа потягнулася назустріч. Ліза закохалася по самі вуха. Вона вже не уявляла свого життя без Іларіона. Хлопець був на два роки старший, вчився на п’ятому курсі і мав серйозні наміри щодо Лізи. А оскільки до всього ще й започаткував свій бізнес, то дівчина переконалася, що юнак перспективний і беручкий. А головне, красивий, добрий і уважний. Коли запрошував до машини, обов’язково на сидіння клав красиву гаптовану подушечку, ніколи не приходив до неї без квітів і солодощів, а у день її народження запросив у кафе, де не було більше нікого, тільки вони удвох і море квітів…

Їхній красивий роман тривав чотири роки, доки вони вирішили одружитися – чорнявий високий грек і тендітна україночка. Ліза написала батькам. Ті не були проти, але й великого захоплення не виявили. Несподіванкою для Лізи стало те, що Іларіон запропонував жити у громадянському шлюбі, але дівчина надто кохала свого грека, щоб звернути увагу на таку дрібницю. І він також її обожнював.

Перспективний юнак незабаром став крутим босом, власником прибуткового підприємства. Свою громадянську дружину зробив співвласницею, оформивши на неї 20% акцій. Між подружжям було повне розуміння і гармонія. Лише одна обставина за сім років їхнього життя засмутила Лізу: коли  приїхали батьки Іларіона, він винайняв для неї іншу квартиру, поселив її там і строго-настрого заборонив зустрічатися з ними. Вона бачила батьків лише з вікна своєї нової квартири і дуже переживала через це. Однак Іларіон лагідно заспокоював дружину, мовляв, греки не люблять росіян. І марно було їм доводити, що Ліза українка, а не росіянка.

На сьомому році їхнього спільного життя Ліза завагітніла і з деяким острахом повідомила про це чоловіку. А той від радості не знав, що діяти. Носив дружину на руках по кімнаті, гойдав її, як малу дитину, цілував, наспівував якісь свої грецькі мелодії. І Ліза зрозуміла, що ця дитина бажана для нього так само, як і для неї.

НАРОДЖУВАЛА БІЛЯ МАТЕРІ У СЕЛІ

Народжувати Ліза вирішила в Україні. Іларіон усіляко відмовляв її від цього, та врешті погодився, бо ж розумів, що насправді дружині буде набагато легше, коли мама їй допоможе доглянути маля.

З народженням Настусі розпочався новий період у житті жінки. Вона ніколи не запрошувала Іларіона до себе у село, соромилась “глушини”, як вона називала місця, де народилася. Мама ж раділа, що донька біля неї – у господарстві було три корови, сама ж вона уже нездужала, а тому старалася усіляко затримати доньку біля себе на довше.

Так місяці переросли у роки. Ліза доглянула до смeрті маму, а мала Настя підростала, перетворюючись у маленьку копію Іларіона, який навіть не бачив доньки. Вони спілкувались між собою по телефону, але Ліза ніяк не могла наважитись запросити чоловіка до себе у село. А тому у розриві їхніх стосунків відчуває і свою вину. Але чому він сам просто не приїхав до дружини і доньки?

Декілька років тому хороша подруга Лізи із Пскова написала їй у листі, що зустріла Іларіона з молодою жінкою, а попереду них біг маленький хлопчик.

Безумовно, в Іларіона є інша сім’я, а тому ця історія поставила крапку у їхніх стосунках: втручатися у чужу сім’ю Ліза не посміла б ні за яких обставин.

Вaжка хвoроба доньки не зломила цю мужню жінку, проте й тоді вона не звернулась до Іларіона по допомогу. Вона сама несе свій хрест і не жаліється. Усю себе присвятила вихованню і лікуванню Насті. Коли Настуся підросла, мама, нічого не приховуючи, розповіла їй. Донька, не по роках мудра дитина, усе зрозуміла, от тільки ніяк не може змиритися з тим, що тато її ніколи навіть не бачив і, мабуть, не хоче бачити. Хоча мама каже, що вона дуже схожа на нього, просто копія.

…Хвoрі з палати зі співчуттям дивилися на Настю. Один потай змахував непрошену сльозу, другий заспокоював і втішав дівчину, третій давав пораду. Вони сиділи поряд, мама і донька, схилившись одна до одної. Ось так вони і йдуть по життю, підтримуючи одна одну. Хтось запропонував написати листа на передачу “Чекай мене”.

Мама відповіла: “Настя уже майже доросла, ще трішки нехай зачекає, і робить так, як вважає за потрібне”. А Настя, усміхнувшись, промовила: “Обов’язково напишу! Матусю, я ж так хочу татка!”

Людмила НАУМОВА, Рівненська область

Читайте також: Іншої нагоди у вас може не бути. Зробіть це сьогодні!

Джерело.

You cannot copy content of this page