Я хочу розповісти, чому розлучилася з першим чоловіком. Комусь це здасться смішним або неправдоподібним, але мені було зовсім не до сміху. Я пережила стільки, що зараз здається дивним, що я це взагалі витримала. З тих пір я здригаюся при слові «родичі» і вважаю, що наявність однієї-єдиної свекрухи – це ще велике везіння в житті.
Почалося все з того, що перед весіллям чоловік сказав, що у них велика і дружна сім’я. Взагалі-то я пораділа, бо з усієї рідні у мене є одна тітка, яка до того ж живе за тридев’ять земель. Ось я і подумала, що тепер і у мене будуть рідні люди, сім’я. А то все одна і одна. Чоловік у мене був чоловік хороший і добрий, до того ж гостинний. На весілля зібралася вся або майже вся його рідня, напевно, з усієї країни – так їх було багато.
Але весілля – справа така, що можна і перетерпіти тимчасові незручності. Правда, коли в моїй двокімнатній «хрущовці» після весілля залишилося ночувати 7 осіб рідні, не рахуючи нас з чоловіком, я відчула дискомфорт – все ж перша шлюбна ніч. А потім почалося: до нас регулярно, кожен місяць приїжджали гості, по 2-3, а іноді і більше, людини. Вони жили від кількох днів до місяця. Причому, мені доводилося готувати, доглядати за ними, та ще й розважати.
Участь чоловіка в прийомі гостей зводилося до тостів за накритим столом і гучних розмов після сп’яніння. Це ще нічого, але всі, як один, гості скаржилися на важке життя і просили, хто вазу, хто сервіз, хто плаття. А їхали все одно незадоволені, хоча і набивали сумки під зав’язку. Дуже добре пам’ятаю один з їхніх подарунків – кілька березових віників для лазні. На мої слова, що ми не ходимо в баню, якийсь чоловіків дядько відрізав, що дарованому коневі в зуби не дивляться.
Читайте також:Вважається, що лицьова частина для людей, а виворітня – для Бога. Як правильно вишивали рушник, аби він приносив щастя
Час минав, а родичі не кінчалися. Фінансове становище ставало просто загрозливим – грошей не вистачало на найнеобхідніше. Коли я боязко спробувала сказати чоловікові, що з цим треба щось робити, він відразу відрубав – мовляв, я сім’ю люблю, і що це таке, коли рідні люди не можуть відвідати ?! На моє прохання поселити їх у готель, він відповідав, що це дорого, та й непристойно жити в готелі, коли рідня є в місті – його не зрозуміють. Якщо ви приймали гостей в будинку, то точно знаєте, яка це праця: прання, прибирання. І, звичайно, це великі витрати.
Всі плани на відпустку, на якісь покупки руйнувалися, тому що ледь вистачало на прокорм всього цього натовпу. Остаточно терпець у мене вірвався, коли чоловік самовільно вирішив, що його якась двоюрідна племінниця буде вчитися в столиці, а жити у нас, адже не можна пристойній молодій дівчині жити в гуртожитку! Мої заперечення ніхто не слухав, і у нас оселилася не тільки племінниця, але і її батьки з молодшим сином, які приїхали погостювати і подивитися столицю.
Ця сім’я почала господарювати у мене в будинку, як у себе – лазити по шафах, брати все, що їм подобається. Тут я не витримала і влаштувала скандал. Гості образились і кудись з’їхали, а з чоловіком ми в цей день посварилися серйозно. Причому, він заявив мені, що дружин буває багато, а рідня одна! Я витримала майже півтора року. Про дитину, про яку я мріяла, можна було і не думати – в цій метушні не те, що нарoджувати – потрібно було самій вижити якось.
Через півтора року ми розлучилися, причому чоловік прозондував ґрунт щодо розміну квартиру. Але, на щастя, у всій метушні з постійними гостями, ми не спромоглися прописати його – він так і залишився прописаним в гуртожитку за місцем роботи. Так що хоч квартиру я зберегла. З рік я насолоджувалася і не могла повірити в тишу і порядок у себе вдома. Потім звикла, роздала борги, стала виходити в люди, заводити якісь знайомства.
Через деякий час я познайомилася зі своїм нинішнім чоловіком. Ви не повірите, майже відразу після знайомства я запитала – чи велика у нього сім’я. А коли він відповів, що тільки мама, то я була щаслива. Свекруха в мене чудова, і я її дуже люблю. Важливим фактором у цьому є те, що вона ніколи нікуди не виїжджає – живе досить далеко і погано переносить будь-яку дорогу.
Я часто їй відправляю посилки з подарунками, ми відвідуємо її іноді разом, а частіше я посилаю чоловіка допомогти мамі і провідати її. Свекруха це цінує, не лізе в наші справи і намагається побалувати нас якимись варенням і соліннями зі свого саду. Всі ми щасливі і задоволені. Не знаю, як склалося життя у мого першого чоловіка, але мені хотілося б подивитися на ту подвижницю, яка б витримала набіги його рідні і не озвіріла при цьому.
Пам’ятаєте, у фільмі «Бережись автомобіля» герой Миронова каже: «Одружуватися потрібно на сироті!»? Я нічого не маю проти рідних людей, але коли вони починають нахабніти і використовувати тебе, перетворюючи твоє життя в кошмар, а будинок – в заїжджий двір, то хочеться кричати: «Заміж треба виходити за сироту!» Так що, якщо у вас є всього одна свекруха, навіть найскандальніша і нестерпна, повірте, це нестрашно! Гірше, коли у чоловіка велика і дружна сім’я, яка в повному складі вирішить оселитися разом з вами!
Анна Поздеева
