Дружина відкриває двері. Чоловік на порозі винувато посміхається.
– Вибач. Роботи багато.
Цілує в щоку.
– Я тобі подаруночок приніс. Не злися, а?
Згорток в блакитному папері плавно лягає в жіночу долоню. Ще один поцілунок. Джерело
– Дякую, – втомлено каже вона.
– Вечеряти будеш?
– Ні. Я ситий, спасибі. На роботі поїв. У дітей як справи? Хоча знаєш, я відпочину, а ти все розкажеш.
Через десять хвилин з пляшкою пива, газетою, перед телевізором, він думає про те …
Дружина мовчки запихає сорочку в пральну машину. Від сорочки виразно чути аромат «1881». На комірці слід рожевої помади, потертий. Вона втомлено опускається на стілець заздрячи тій, якій він дарував сьогодні любов і ніжність. Тій, яку пристрасно цілував і бажав. Тій, яка завжди хороша для нього. Тій, про яку він думає днями і ночами.
А вдома? Проблеми, діти.
– Милий, – тихо каже вона. Завтра збори в школі. Я не встигаю. Чи не міг би ти …
– Що ти, дорога! На роботі аврал! Але я готовий вихідні провести з дітьми. А ти поки можеш доробити все, що відкладала.
Дружина зітхає. Розуміючи, що якій б то не були зараз сплески і з’ясування, це дасть зворотний ефект. Мовчки проковтує сльози, рішуче закриває дверцята пральної машинки і натискає кнопку «Пуск».
Вона може подзвонити подрузі, але лише почує у відповідь яка вона дурепа, що все це терпить.
Вона може зателефонувати мамі, але знає що почує лише: «Розлучайся! Негайно!»
Вона мовчки прикурює з чоловікової пачки, наливає червоне вино і вмикає телевізор. Сьогодні Дон Хуан знову добивається любові Карамелітти! Господи! Як їй набрид цей Дон зі своєю любов’ю, але підживлюючи сльозами і щастям героїв, вона забуває про цю чортову сорочку, про «1881», і їй вже все одно, що чоловік спить «без задніх ніг».
У вихідні вона сходить до перукаря, купить на приховані від чоловіка гроші нову кофту і поговорить з сусідками. Але вона ніколи не дізнається про те, що …
А на іншому кінці міста, в самотній квартирі, Вона плаче, сидячи біля телефону. Сподіваючись, що він подзвонить їй. Сподіваючись, що це побачення навіки залишилося в його серці. На столі перед нею лежить згорток, в блакитному папері. Він подарував їй йдучи, і поцілунок.
Вона заздрить тій, до якої він повернувся сьогодні ввечері, з якоюю він проведе всю ніч, до якої він повертається кожен день, з якою він проводить вихідні.
Тій, яку любить, тому що вона мати його дітей, тому що там де вона, його дім… А її дім порожній. Вона витирає сльози хусткою. Можна було б подзвонити подрузі, але та скаже, що він вічно буде дурити її голову і ніколи не залишить свою дружину. Можна зателефонувати мамі, але вона буде кричати, бо вона витрачає своє життя на одруженого мужика…
Вона вмикає телевізор, наливає в чарку коньяк, закурює з забутої ним пачки… Сьогодні знову Дон Хуан обхожує свою Карамелітту. Боже! Як вони набридли зі своєю «тяганиною». Але через десять хвилин вона забуває про те, що в спальні подушки все ще зберігають його запах, що треба б купити новий флакон «1881».
