Моє дитинство проходило без особливих казкових моментів і фарб. У мене було дві сестри і два брати, але я була найстаршою. Тата у нас ніколи не було, а мама постійно пила і не дбала про наше благополуччя, регулярно позбувалася незапланованих дітей. Я відвідувала школу, як і мої брати і сестри. Годували та одягали нас сусіди і просто добрі люди, але нам і цього було достатньо. Джерело
У 8 класі я познайомилася з хлопцем, старшим за мене на 8 років. Мені було страшно починати такі стосунки, але я розуміла, що сама з цього бруду і злиднів не виберуся. Мені потрібен був помічник.
Не знаю за що, але доля наді мною зглянулася. Хлопець виявився дуже хорошим, не квапив зі стосунками, так він взагалі про них не говорив. Знав про мою сім’ю все і сказав, що коли я закінчу школу, допоможе мені у навчанні, влаштує на роботу. Він не був багатим, але він заробляв добре і мав можливість допомогти мені. Так і сталось.
Після 11 класів я вступила до вишу. Приблизно в той же момент у нас почалися більш серйозні стосунки, але до нього я не мала жодних почуттів. Чи то тому, що я спочатку сприймала його, як можливість допомогти собі та рідним, то чи просто я така. Цього мені так і не вдалося зрозуміти.
Через 5 років я закінчила навчання, влаштувалася на гарну посаду в місті самостійно. У цей період прийняла рішення усього життя – кинути того, хто мені допоміг. До цього часу він стала мені реально дорогим і важливим, я любила його, але не могла розповісти, що використовувала його весь цей час в своїх цілях.
Я обірвала з ним будь-які контакти, пропрацювала наполегливо 2 роки, дослужилася до директора з зарплатою в кілька тисяч доларів і купила 5-кімнатну квартиру.
За своїми малюками я приїхала відразу ж після покупки. Коли я приїхала, побачила ту ж картину: мама, яка нетвереза, діти в бруді, за цей час вона встигла народити ще одного хлопчика, якому виповнився лише рік. Я забрала всіх. У неї під носом я забирала її дітей, а вона навіть не запитала, хто я. Опіку отримала швидко, маленькому братику найняла няньку, а інших відправила в школу і на навчання.
Зі своїм першим коханням я зустрілася випадково – на вулиці. Я не вірила своїм очам, а він – своїм. Ми пішли в кафе, поговорили. Він щиро зізнавіся мені, що завжди знав, що я хотіла забрати своїх рідних і влаштуватися, інакше ніколи б не була з ним. Моменту розставання чекав весь час, а коли він настав – навіть не думав шукати мене.
Виявилося, що він один, за ці 3 роки, поки я намагалася його забути, він вдарився в роботу, теж забував мене. Моє рішення усього життя виявилося невірним. Мені потрібно було просто попросити допомоги, він би все зрозумів. Шкода, що я не зрозуміла цього раніше.
