— Толю, як вважаєш, може, забронюємо готель на Егейському узбережжі? — звернулася Ганна до чоловіка. — У серпні там не така виснажлива спека.
— Зачекай, Ганю, з відпусткою поки невизначеність. Можливо, доведеться летіти без мене, — відповів Анатолій.
— Але ти ж говорив, що начальник затвердив тобі відпустку в середині серпня. Я все планувала з урахуванням твоїх дат, — із засмученням промовила Ганна.
— Сам би із задоволенням вже зараз поїхав відпочивати. Та тільки не в моїх силах це вирішити, — зітхнув Анатолій.
— Толю, скільки це може тривати? Кожного року повторюється та сама історія. Бронюємо тур, а потім мучимося в сумнівах: дадуть відпустку чи ні, відбудеться поїздка чи зірветься.
— Не хвилюйся, як тільки повернуся з відрядження, все детально обговоримо й підберемо відповідний готель, — постарався заспокоїти її Анатолій.
— Відрядження? Коли? — Ганна явно була приголомшена. — Ти мені про це не говорив.
— Я й сам дізнався лише сьогодні. Поїздка займе тиждень. Виїжджаю в неділю після обіду, а повернуся в суботу наступного тижня. Тоді й приймемо всі рішення, — пояснив чоловік.
Ганна мусила погодитися. Однак наступного дня, перебуваючи на роботі, раптом задумалася про термін дії закордонного паспорта їхньої дочки. Чи не спливає він цього року? Якщо так, треба терміново зайнятися оформленням нового. Думка не виходила у неї з голови. І ледь переступивши поріг дому, Ганна тут же прямувала до комода, де зберігалися всі документи.
У верхній шухляді лежали папери, червона папка на блискавці та прозора пластикова папка з паспортами. Але щось було не так. У пластиковій папці виявилося лише два паспорти замість трьох. Ганна дістала перший документ — свій закордонний паспорт. Термін дії — ще 4 роки. «У Толі такий самий, — подумки відзначила вона. — Ми ж оформляли їх одночасно». Другий паспорт належав дочці Софії. А де ж документ чоловіка?
Вона перевірила велику пластикову коробку з рештою паперів — свідоцтва про народження, шлюб, дипломи. Там же зберігалися два прострочені закордонні паспорти — її й Анатолія. Нового паспорта чоловіка серед них не було. Ганна ретельно обшукала всю шухляду з документами, переглянула кожну папку. Результат — нульовий. Зазвичай закордонні паспорти лежали саме тут і витягалися лише раз на рік перед закордонною відпусткою.
«Може, Толя сам забрав паспорт», — міркувала Ганна. «Але для чого? До того ж чоловік терпіти не міг копатися в документах. Коли потрібно було знайти якийсь договір, наприклад, з газової служби, він незмінно звертався до дружини: «Сама розбирайся з цими паперами». Якби йому раптом знадобився закордонний паспорт, він напевно спитав би у неї. Але не спитав», — продовжувала розмірковувати Ганна. «Чому?»
Спочатку вона думала напряму розпитати чоловіка, але передумала. Вирішила не квапити події. Якщо він узяв паспорт, значить, той був йому потрібен. А якщо зробив це непомітно, то, ймовірно, не хотів, щоб вона знала. Виходить, планував поїздку за кордон без неї. Але з ким? Навряд чи з друзями, Льошею чи Гришею. З ними він зазвичай їздив на риболовлю. Залишався лише один ймовірний варіант: у чоловіка з’явилася інша жінка. Думка була неприємною. Ганна опустилася в крісло й почала пригадувати, коли востаннє чоловік відсутній вдома довше за дві доби.
Після їхнього повернення з Туреччини минулого серпня був лише один випадок, коли Анатолій залишав дім на кілька ночей. Восени він вирушив на риболовлю з Олексієм і Григорієм. Чоловіки провели дві ночі в наметі біля річки. Та поїздка залишила речові докази: улов, фотографії й навіть пакет ягід. Отже, можлива поїздка за кордон ще тільки в планах. «А може, це й є те саме відрядження, про яке він згадував учора?» — міркувала Ганна. Тиждень — цілком підходящий термін для туру.
Вона вирішила утриматися від прямих запитань. Якщо чоловік винуватий, навряд чи зізнається; якщо не винен — може образитися. Першим етапом свого негласного розслідування Ганна обрала перевірку домашнього ноутбука. Однак жодних свідчень пошуку готелів або бронювання поїздок виявити не вдалося. Втім, це нічого конкретного не означало. Анатолій міг займатися пошуками на робочому комп’ютері.
Наступним кроком стала спроба зазирнути в телефон чоловіка, але тут її спіткала невдача. Він змінив пароль. Раніше це була дата народження його матері, тепер — щось інше. «Значить, дійсно щось приховує», — подумала Ганна.
Якщо тур уже заброньований і оплачений, мають існувати документи, що підтверджують. Де ж чоловік міг їх зберігати? Варіант із роботою відпадав одразу. За його ж словами, там не було ніяких особистих місць для зберігання. Навіть комп’ютерні столи не мали шухляд. Залишалася та сама сумка, з якою Анатолій ніколи не розлучався поза домом.
Можливість оглянути вміст сумки з’явилася наступного дня. Сусід звернувся до Анатолія з проханням допомогти зібрати шафу. Чоловік узяв телефон і вийшов із квартири. Його не було близько 40 хвилин. У Ганни було зовсім небагато часу, але вона встигла оглянути вміст сумки чоловіка. Таємниця нарешті перестала бути таємницею. Не ризикуючи затримуватися, вона дістала із сумки документи від турагенства. Уважно вивчати їх на місці не стала, швидко сфотографувала й повернула на колишнє місце. Пізніше, коли Анатолій заснув, Ганна відокремилася у ванній кімнаті й детально вивчила фото. Передчуття її не обдурило. Чоловік дійсно запланував тижневий відпочинок. Пункт призначення — Дубай. Готель категорії п’ять зірок. Виліт призначений на найближчу неділю. О 12:30 за київським часом компанію в поїздці Анатолію складатиме супутниця — Михайлова Поліна Ігорівна, 28 років.
Ганна твердо вирішила внести свої корективи в плани чоловіка. Одним із варіантів було прибути в аеропорт заздалегідь й влаштувати публічний скандал біля стійки реєстрації. Однак цей сценарій вона відклала як крайній захід. Натомість Ганна розробила інший план.
У суботу вона прокинулася о 5:00 ранку. Взявши телефон чоловіка, без вагань занурила його в посудину з водою. Після ретельно висушила апарат зовні й всередині й акуратно розмістила на приліжковій тумбочці. Далі Ганна дістала прострочений закордонний паспорт Анатолія й помістила його в папку з туристичними документами. Дійсний паспорт вона забрала й надійно сховала в книзі, що стояла на верхній полиці книжкової шафи. Після цього вона повернулася в ліжко, щоб доспáти решту годин.
Близько 10:00 ранку Анатолій виявив, що з телефоном виникли неполадки.
— Як же я в відрядження без телефону поїду? — занепокоївся він.
— Візьми поки старий, він у шухляді столу, — запропонувала Ганна. — І SIM-карту купи нову. До речі, можеш зберегти колишній номер. Для цього треба звернутися до оператора. Зазвичай це займає 1–2 дні.
— Зараз у мене немає на це часу, — відгукнувся Анатолій.
— Тоді просто придбай нову SIM-карту, а після повернення відновиш номер. Кому тобі потрібно буде дзвонити? Тільки начальству й нам. Інші як-небудь обійдуться без твоїх дзвінків на тиждень.
У неділю вранці Анатолій зібрав невелику дорожню сумку й попрощався з родиною.
— Всього найкращого, — побажала йому Ганна. — Ми не поїдемо тебе провожати. Я обіцяла мамі помити вікна.
Анатолій вирушив у дорогу. Однак вилетіти до моря йому не вдалося. Виникли складнощі з паспортом. Часу повертатися додому й шукати дійсний документ уже не залишалося. У підсумку вони прийняли рішення: Поліна вирушить у подорож сама, а Анатолій займеться пошуком паспорта й вилетить пізніше. Можливо, сьогодні ввечері, а якщо не вийде, то завтра.
Поліна полетіла, а Анатолій повернувся додому. Кілька годин він ретельно намагався відшукати паспорт. Зрештою припинив пошуки й подзвонив дружині.
— Закордонний паспорт? А для чого він тобі знадобився? — здивувалася Ганна.
— Потрібно передати у відділ кадрів. У нас можуть бути відрядження не тільки по країні, — відповів їй Анатолій.
— Гаразд, сьогодні ввечері я сама пошукаю. Уявляю, який безлад ти влаштував у документах, — відповіла дружина.
Тим часом Анатолій зв’язався з Поліною по телефону.
— Полечко, схоже, тобі доведеться відпочивати без мене. Паспорт зник, а робити новий довго.
— Як відпочивати, Толю? — у голосі Поліни звучали обурення й паніка. — Я не можу заселитися в готель. Мені повідомили, що наше бронювання анульоване. Я стою з валізою на вулиці й не уявляю, куди йти.
Винною у всьому була Ганна. Саме вона за добу до цього скасувала бронювання. Анатолію довелося терміново вживати заходів. Він кинувся в турагенство й кілька годин витратив на пошуки хоч якогось варіанта розміщення для Поліни. У підсумку місце знайшлося. Номер у скромному міському готелі без зірок. Там не було ні басейну, ні власної території. А до моря доводилося добиратися 40 хвилин громадським транспортом. Поліна була приголомшена, але вибирати не доводилося. Їй довелося погодитися на ці умови.
Після повернення додому Поліна рішуче припинила спілкування з Анатолієм. Втім, у самого Анатолія вже не було сил і бажання з’ясовувати з нею стосунки. Його чекали куди серйозніші випробування: розлучення, поділ майна та виплата аліментів. Усі ці радості життя виявилися повною несподіванкою для чоловіка, який колись без особливих роздумів вирішив завести роман на стороні.
