У маленькому дачному селищі Світанок, що розкинулося на мальовничих пагорбах біля річки, літо завжди було часом спокою, сонця і дружніх посиденьок.
Сусіди знали одне одного поіменно, ділилися саджанцями помідорів і рецептами пирогів, а вечорами гомоніли на верандах, попиваючи трав’яний чай.
Але цього літа, у спекотному серпні, щось змінилося. На селище напала справжня дачна лихоманка — пристрасть до заготівлі закруток, що переросла у справжнє змагання, яке ніхто не міг передбачити.
Усе почалося з невинної розмови на грядках. Коли тітка Галя, кремезна пані з пишною зачіскою і невгамовним характером, похвалилася своїм новим рецептом маринованих огірків. Вона принесла баночку до сусідки, тітки Марії, що жила через паркан, і з гордістю заявила:
— Маріє, спробуй мої огірочки! Хрусткі, як скло, і пряні, як східний базар! Я цього року вже двадцять банок закрила, а ти скільки?
Тітка Марія, сухорлява жінка з гострим язиком і любов’ю до порядку, пирхнула:
— Двадцять? Та це ж несерйозно, Галю! Я вже тридцять п’ять накрутила: огірки, помідори, кабачки, навіть гриби! Твоїм огіркам до моїх ще рости.
Ця розмова стала іскрою. Галя, не бажаючи поступатися, того ж вечора закрила ще п’ять банок томатного соку, а Марія у відповідь приготувала аджику за секретним рецептом своєї бабусі.
Сусіди, які спершу просто сміялися з їхньої завзятості, почали приєднуватися. Тітка Оля, місцева знахарка, похвалилася варенням із кульбаб, а пані Світлана, що недавно переїхала з міста, заявила, що її джем із полуниці “заткне всіх за пояс”.
Навіть дід Петро, який зазвичай лише бурчав про молодь, притягнув із погреба банку квашеної капусти і гордо заявив:
— Оце, молодиці, справжня справа! Ніякі ваші джеми не рівня моїй капусті. Тридцять років квашу — і жодного разу не скисла!
Слово за слово, і дачне селище охопила справжня лихоманка. Кожен хотів довести, що його закрутки — найкращі.
Грядки гуділи від роботи, на кухнях кипіли каструлі, а в погребах уже не вистачало місця для банок. Сусіди обмінювалися колючими жартами, хвалилися кількістю закруток і підраховували, хто попереду.
— Галю, ти ще свої огірки маринуєш? — сміялася Марія, тримаючи кошик із огірками. — Я вже на п’ятдесят банок пішла, наздоганяй!
— Ой, Маріє, кількість — не якість, — огризалася Галя. — Твої огірки, як ганчірка, а мої — хрум-хрум, як у ресторані!
До кінця серпня пристрасті розгорілися так, що сусіди вже не просто заготовляли закрутки — вони почали влаштовувати імпровізовані дегустації, щоб довести свою перевагу.
Тітка Оля принесла на посиденьки своє варення з шипшини, Світлана — конфітюр із малини з м’ятою, а Галя гордо виставила свої мариновані патисони.
Дід Петро, не бажаючи відставати, приніс цілу миску квашеної капусти і ложку, щоб усі могли скуштувати.
— Ну, що скажете? — питав він, пильно дивлячись на всіх. — Це вам не якісь там джеми. Капуста — то здоров’я, то сила!
— Петре, твоя капуста добра, але старомодна, — відмахувалася Світлана. — Зараз люди хочуть чогось вишуканого, як мій конфітюр. М’ята, між іншим, із власної грядки!
Тим часом у селищі з’явився новий персонаж — дід Макар, мовчазний чоловік із сусідньої вулиці. Макар був людиною загадковою: мало говорив, багато працював у своєму саду і рідко з’являвся на посиденьках.
Але одного дня він несподівано приніс на дегустацію банку солоних грибів. Усі здивовано перезирнулися.
— Макаре, ти ж ніколи не закручував! — вигукнула Галя. — Звідки це в тебе?
— А що, я не людина? — буркнув Макар, насупивши брови. — Гриби — то моє. Спробуйте, а тоді базікайте.
Гриби виявилися настільки смачними, що навіть Марія, яка рідко хвалила чужі закрутки, змушена була визнати:
— Непогано, Макаре. Але мої огірки все одно кращі.
Ця фраза стала останньою краплею. Світлана, яка вважала себе королевою джемів, запропонувала влаштувати офіційне змагання.
— Хватить сперечатися! — заявила вона. — Давайте влаштуємо конкурс закруток. Нехай усе селище вирішує, хто найкращий. І хай переможе найсмачніше.
Ідея припала до душі. Сусіди швидко організували комітет, до якого увійшли тітка Оля, дід Петро і місцевий агроном Василь.
Змагання призначили на кінець вересня, коли врожай уже буде зібрано, а погреби ломитимуться від банок.
Правила були прості: кожен учасник виставляє до п’яти видів закруток, а журі — усі жителі Світанку — оцінюють їх за смаком, виглядом і оригінальністю. Переможець отримує титул “Майстра закруток” і символічний приз — стару мідну каструлю, яку дід Петро викопав у сараї.
— Ця каструля ще мою бабусю пережила, — гордо заявив він. — Хто виграє, той достойний її!
Підготовка до змагання була схожа на справжню епопею. Галя ночами експериментувала з новими рецептами, додаючи до огірків то чебрець, то гвоздику.
Марія винайшла “секретний інгредієнт” для своїх огірків — краплю гірчиці, яка, за її словами, “робила їх божественними”. Світлана замовила в місті екзотичні спеції для свого нового джему, а тітка Оля навіть вирушила до лісу за дикими ягодами, щоб здивувати всіх.
Дід Макар, як завжди, мовчав. Ніхто не знав, що він готує, але його спокійна впевненість усіх насторожувала.
— Щось він задумав, — шепотіла Галя Марії. — Бачила, як він із лісу якісь трави тягнув?
— Та хай тягне, — відмахувалася Марія. — Мої огірки все одно всіх порвуть.
Настав день змагання. На центральній площі селища поставили столи, прикрашені квітами і стрічками. Кожен учасник приніс свої закрутки, і повітря наповнилося ароматами маринадів, джемів і квашенини.
Журі, тобто всі жителі Світанку, ходили від столу до столу, пробуючи закрутки і записуючи бали в спеціальні листочки.
Галя виставила п’ять видів огірків: класичні, з часником, з кропом, з чилі і навіть із коріандром. Марія представила свої помідори, аджику, лечо, мариновані кабачки і квашену капусту.
Світлана вразила всіх джемами: полуничним, малиновим, абрикосовим, із чорноплідної горобини і навіть із ревеню. Тітка Оля принесла варення з кульбаб, шипшини, ожини, а також компот із яблук і мариновані гриби.
Дід Петро обмежився двома видами капусти і солоними огірками, але заявив:
— Мені більше й не треба. Якість, а не кількість!
Макар, на подив усіх, приніс лише три банки: солоні гриби, мариновані сливи і якийсь загадковий “соус від Макара”. Його стіл виглядав скромно, але сусіди вже знали, що недооцінювати його не варто.
Дегустація тривала кілька годин. Жителі Світанку смакували, сперечалися і хвалилися одне перед одним. Галя бігала від столу до столу, вихваляючи свої огірки:
— Ну, як вам? Хрустять? Я ж казала, що мої найкращі!
Марія, не відстаючи:
— Галю, твої огірки — як гума. Спробуй краще мої помідори, ось де смак!
Світлана, як завжди, трималася вишукано:
— Дівчата, не сперечайтеся. Мої джеми — це мистецтво. Ви бачили, як мій ревеневий джем переливається на сонці?
Тітка Оля лише посміхалася, пропонуючи всім свій компот:
— Пийте, люди добрі, це ж із саду, чиста природа!
Дід Петро бурчав, що всі “перемудрили” і що його капуста — єдина справжня їжа.
Коли підрахували бали, на площі запала тиша. Василь, який відповідав за підрахунок, вийшов на імпровізовану сцену і оголосив:
— Переможець змагання “Майстер закруток” — дід Макар!
Усі ахнули. Галя схопилася за голову, Марія вигукнула: “Як?!” Світлана лише знизала плечима, а тітка Оля розсміялася. Дід Петро пробурчав:
— Це все гриби. Я ж казав, що гриби — то сила.
Макар, як завжди, був спокійним. Він узяв каструлю, подякував і сказав лише одне:
— Секрет у любові. І в травах.
Перемога Макара стала легендою в Світанку. Його гриби виявилися настільки смачними, що навіть найприскіпливіші гурмани не могли встояти.
Сливи додавали пікантності, а “соус від Макара” — суміш трав, часнику і томатів — став справжньою сенсацією. Сусіди ще довго обговорювали, як “мовчазний Макар” обійшов усіх.
— Треба ж, програв якомусь грибнику! — бурчала Галя.
— Нічого, наступного року я його зроблю, — обіцяла Марія.
А Макар лише усміхався, попиваючи компот із тітки Олі.
— Секрет у простоті, — сказав він. — І в хороших грибах.
Ця дачна лихоманка змінила Світанок назавжди. Сусіди навчилися цінувати прості рецепти і дружбу, а дід Макар став місцевою легендою, чий “соус від Макара” просили на кожних посиденьках.
Наталя Веселка
