— Годі валятися, у нас з тобою ще купа справ! — підбадьорювала Таня подругу. — Нам ще потрібен якийсь міцний напій для торта купити й форму для запікання, моя вже вся прогоріла. Магазин недалеко — всього півтора кілометри пішки.
— Дівчата, пригощайтеся! Вчора захопилася і трохи переборщила, — Тетяна розкрила пластиковий контейнер розміром з валізу, і повітря в офісі швидко наповнилося запахом котлет по-київськи.
Уся робота була паралізована на п’ятнадцять хвилин. Кожній дівчині дісталося по одній котлеті, яка своєю ситністю та розміром цілком заміняла сніданок, обід і всі перекушування. Собі ж Таня залишила три штуки й уже за пару годин, розправившись з ними, пила чай з домашнім тортом.
— Та глянь но, знов їсть, — косилася з вулиці у вікно офісу Катерина.
— І не поправляється, — відповіла Наталка.
Катерина продовжила:
— Точно — щось з нею не те, ось не сумнівайся. У моєї матусі така сама напарниця на хлібокомбінаті була. Усі дівчата там були повненькі…
— Тому що постійно їли? — перебила її Наталка.
— Не їли, а піддавалися спокусі — це різні речі. Ти коли-небудь пробувала хліб щойно з печі?
Наталка похитала головою.
— Отож, а я пробувала, — мрійливо заплющила очі Катерина. — Поки до другої скоринки не доберешся, спокуси не спинити. Так от, була там Ольга Чапліна. Піддавалася спокусі на все! Хліб, бублики, ватрушки, пряники їла з ранку до ночі — а сама тонка, як тріска. Аж виводить!
Наталка слухала з нескритою заздрістю, їй теж захотілося свіжих булочок і пряників щойно з печі, ну й схуднути не завадило б.
— Коротше, — знову скосилася у бік вікна Катерина, — мати моя вирішила за нею простежити, і що ти думаєш?
— Що?
— Нав’язалася в гості, а поки та їжу готувала на кухні, матуся моя знайшла у неї книгу сумнівну. І там було заклинання для схуднення.
— Та ну? А заклинання вона записала? — дивилася витріщивши очі на подругу Наталка.
— Ні. Побожна дуже була. Вирішила, що краще вже поправлятися, аніж так! Але, я вважаю, що ми теж повинні за Танькою простежити, дізнатися її секрет і скористатися ним.
— А нас Бог потім не покарає? — перелякано прошепотіла Наталка.
— Я атеїстка. І тобі раджу. Та й не можна от так перед нами своєю перевагою хизуватися — це нелюдяно, і ми зобов’язані поставити її на місце, схуднувши самі.
Катерина наказала:
— Простежиш за нею.
— Чому я? — обурилася Наталка, яка страшенно боялася встрявати в історії.
— Ти з нею більше спілкуєшся — раптом вона тобі сама таємницю відкриє. Не бійся ти, на, візьми, — Катя простягла своїй колеги чотки, — це матусі моєї, захист від злих сил.
Наталка кивнула і з гідністю прийняла дар.
— Дівчатка, а у мене тут ще салат крабовий, будете? — дістала Таня відро й пакет з пиріжками, коли її колеги повернулися з вулиці.
Знову всі піддалися спокусі.
— Тетяно, як же ти смачно готуєш, — розстібаючи ремінь, промовила із задоволенням Наталка.
— Завтра принесу свою фірмову лазанью з секретом, — поїдаючи цукерку відповіла Таня.
— Ой! Як чудово! А може, тобі допомогти з приготуванням? — Наталка непомітно підморгнула Катерині.
— Давай! Але треба буде з’їздити на закупи.
— Я готова! Дуже хочеться дізнатися твій секрет!
Відразу після роботи дівчата поїхали на продовольчий ринок у самий кінець міста.
— У нас на все про все дві години, — заявила схвильовано Тетяна по прибуттю. — Тримай список і, головне, не відставай, — з серйозним виглядом сказала вона і стартонула з місця швидше, ніж спринтер на олімпійських іграх.
— Встиг… — хотіла відповісти Наталка, але Танька вже була за двадцять метрів від неї і вибирала яйця.
— Бите, шорстке, старе, мале, недостатньо біле, — проголошувала Тетяна, розкриваючи упаковки з яйцями і перебираючи їх так швидко, що рук її не було видно.
— Фух, ну ти й мчиш, — промовила, задихаючись, Наталка.
— Тримай, — сованула Тетяна їй упаковку з ідеальним десятком яєць. — Нам потрібна яловичина.
З цими словами вона помчала з ще більшою швидкістю. Наталка намагалася не відставати і при цьому не розбити яйця, але повітря в легенях швидко закінчувалося, і вона періодично робила привали.
— Чо-чо-чому тут? — задихалася Наталка, наздогнавши подругу. — Повно ж м’яса по дорозі було.
— Тут найкраще і найдешевше. Вони за дві хвилини закриваються.
— Рубальник уже пішов, решту розпродали, приходьте завтра, — оголосила продавщиця черзі.
— Ну що, підемо в інше місце? — запитала Наталка.
— Тіто Галино, ми самі нарубаємо? — звернулася Таня до продавщиці, проігнорувавши подругу. — Беру одразу п’ять кілограмів!
— Для тебе, мій найкращий клієнт, все що завгодно, — усміхнена продавщиця пропустила Таню за прилавок і та, закинувши на колоду здоровенний шматок м’яса, занесла величезну сокиру.
— Стій, ти ж не збираєшся… — Наталка не встигла закінчити питання, а Танька вже нанесла потужний точний удар, який відсік рівний шматок м’яса. Потім, другим ударом, вона повторила успіх.
— Рівно п’ять кілограмів, — зважила анітрохи не здивована продавщиця м’яса й простягла пакет. — Десять відсотків знижки, як завжди.
Наталка дивилася на все це з захопленням.
— Не зівай, — усміхнулася Тетяна, складаючи м’ясо в пакет. — Біжимо за молоком.
— А може, все-таки пішки? — благаючи крикнула Наталка вслід подрузі, що віддалялася.
— Ні, у них там завжди черга, а нам ще купу всього потрібно купити, — крикнула через плече подруга.
М’ясо відчутно важило, і Наталка пересувалася наче бабуся.
— Займи поки чергу, а я до овочевого добіжу, — скомандувала Таня й тут же зникла.
— Божевілля якесь, — пирхала Наталка й без кінця витирала піт з чола.
Черга швидко рухалася. Кожні п’ять хвилин звідкілясь виникала розпарована від біганини Танька з новими пакетами.
— Ось, борошна купила. Макарони за акцією. Фініків узяла кілограм спробувати, — перераховувала вона нові покупки, з’являючись то справа, то зліва, а потім заглядала у список і знову зникала.
Коли підійшла черга Наталки, то, дивлячись на неї, можна було вирахувати гіпотенузу трикутника, який утворило її тіло, зігнувшись під прямим кутом від тягаря пакетів.
— Що будете брати? — запитала продавщиця.
«Я не знаю», — хотілося заплакати змученій дівчині, наче дитині, яку мама залишила в черзі, а сама пішла невідомо куди. Але тут невідомо звідки знову з’явилася Танька з сіткою картоплі на плечі й затараторила:
— Молоко, творог, сметану, масло.
— Це все потрібно для лазаньї? — здивувалася Наталка, дивлячись, як з’являються нові пакети.
— Однією лазаньєю ситий не будеш, — пояснила Таня й знову пустилася бігти, навантажена сильніше, ніж верблюд у торговому каравані, і така ж невтомна.
Дівчата тричі оббігли ринок по колу, включаючи другий, речовий, поверх, де Таня купила собі нові кросівки, оскільки її взуття чомусь швидко стиралося.
— Ледве встигли, — звірялася вона зі списком біля зачинених дверей ринку, за які їх щойно виштовхали охоронці.
Наталка тим часом розвалилася на траві й маяла від зневоднення.
— Годі валятися, у нас з тобою ще купа справ! — підбадьорювала Таня подругу. — Нам ще потрібен якийсь міцний напій для торта купити й форму для запікання, моя вже вся прогоріла. Магазин недалеко — всього півтора кілометри пішки.
— А може, на мітлі? Чи хоча б перетвориш гарбуза на таксі? — не приховуючи сліз, промурмотіла знесилена Наталка.
Таня не зрозуміла прохання й, взявши частину пакетів подруги, потягнула її за собою. Дівчата дісталися до квартири Тані, коли сонце схилялося до заходу, а всі нормальні люди давно їли лазанью, замовлену з ресторану, чи розігрівали напівфабрикати.
Наталка вже хотіла все кинути й імітувати непритомність, коли Таня дістала ручну м’ясорубку й радісно заявила:
— А зараз ми будемо прокручувати фарш!
Показавши принцип дії агрегату, Таня кинулася замішувати три види тіста: пластами — для лазаньї, дріжджове — для домашнього хліба, листкове — для торта. Перекрутити п’ять кілограмів яловичини виявилося випробуванням усього життя для втомленої Наталки. Особливо складно було не впасти в депресію після слів Тані про те, що потрібно було всього 600 грамів. А дівчина перекрутила всі п’ять кілограм.
— Нічого! Зате котлет засмажемо! — радісно заявила Тетяна й дістала цибулю, зав’язану в колготках.
За півгодини духовка й чотири конфорки нагнали таку температуру на кухні, що у будь-якого працівника банного комплексу впала самооцінка.
Ближче до півночі Наталка зрозуміла, що для неї не існує більше вчора й сьогодні: час розтягувався, як пармезан у лазаньї. Нарізаючи нескінченні овочі й змішуючи інгредієнти для соусів, дівчина думала, що вона народилася на цій кухні й на ній же закінчить свій шлях.
Коли остання вишенька опустилася на торт, листи тіста зарум’янилися, а картопля в супі розім’якла, Таня оголосила про закінчення готування й початок вечері.
— Хтось ще прийде? — запитала Наталка, дивлячись на стіл, який ломився від страв.
— Ні, тільки ми з тобою. Дякую, що допомогла, сама б я ще пару годин точно повозилася, — усміхалася Таня.
— Але навіщо стільки їжі? Ти ж не заміжня, та й дітей немає.
— Раніше готувала на велику родину, а потім чоловік пішов до іншої, а діти виросли й роз’їхалися, вступивши до інститутів. Відтоді готую для себе, а я люблю смачно поїсти. Не переймайся, половину ти собі додому забереш, дівчат в офісі пригостимо, сусідка до мене на чай заходить, буває, — трохи сумно усміхнулася Таня.
Вечеря була чудова. Наталка навіть не уявляла, що можна так смачно приготувати їжу вдома. Але вистачило її лише на десять хвилин. Потім настав міцний сон прямо за столом.
Вранці, випивши по літру кави й з’ївши по шматочку торта, дівчата набили сумки контейнерами й рушили на роботу.
— Ба! Наталка! Знайшла-таки заклинання! — зустріла подругу Катерина.
— Та не було ніякого заклинання, — сумно сказала Наталка. — Увесь секрет лазаньї в соусі бешамель: рівні пропорції борошна й масла.
— Ти мені зуби-то не заговорюй! Тебе взагалі не пізнати. Скільки скинула? Он блузка то висить зовсім.
Думаючи, що подруга жартує, Наталка підійшла до дзеркала й ахнула. Вона й справді схудла за цей гастрономічний марафон. Після ситного обіду, яким дівчата пригостили весь офіс, Катя запросила Наталку на вулицю, подихати повітрям, де одразу ж накинулася на неї:
— Я теж хочу навчитися чаклунству, як ти!
— А ти попросися до Таньки в помічниці на цих вихідних, вона якраз планує родичів запросити на якийсь родинний сліт. Усього тебе охоче навчить, за два дні влізеш у свою шкільну випускну сукню.
— І при цьому буду смачно їсти? — потираючи в передчутті живіт, сказала Катя.
— Ти собі навіть не уявляєш як…
— Думаєш, вона погодиться? Ми ж не так добре спілкуємося.
— Повір, немає кращого способу зав’язати стосунки з відьмою, ніж почати разом готувати.
