Горе у Каті – чоловік пішов. До їх колеги по роботі. А Катя, в свою чергу, чоловіка свого колишнього забрала у дівчини з сусіднього відділу. Такий ось кругообіг чоловіка в межах одного підприємства

Чесне слово – на місці Катя я б раділа. Дітей у них не було, майна спільного – тим більше. Жили вони в орендованій кімнаті, економлячи на всьому для того, щоб швидше виплатити всі борги Ігоря.

Як тільки залишилося платити копійки, Ігор мою сестру кинув і перебрався до більш забезпеченої Аліси, власниці власної житлоплощі. Радіти треба, що так легко відбулася. Ось двоє дітей на шиї і такий колишній чоловік – це гірко. А так все не так вже й погано. А повернулася Катя після розлучення жити до мами.

Але Катя все страждає. Так страждає, що вирішила повернути благовірного будь-що. Вона зробила стрижку, як у суперниці злизавши при цьому колір волосся.

Стала носити схожі костюми, робити абсолютно такий же манікюр. Загалом, перетворилася Катя в бліду копію Аліси. На роботі всі посміювалися над моєю сестрою, але та не звертала уваги.

Апогеєм стало те, що Катя зрозуміла їх з Алісою принципову відмінність: у Аліси – квартира. Катін мозок зробив логічний висновок: щоб чоловік повернувся, треба теж отримати житло. Ні в якому разі не іпотечне! Не клюне Ігор на чужі борги.

І де ж взяти гроші на квартиру? У жалісливих родичів! Адже, суто на її думку, всі їй співчували і обов’язково повинні були допомогти бідоласі в її нерівній боротьбі за своє сімейне щастя.

Почала вона з мами:

– Мамо, треба роз’їжджатися!

– Роз’їжджаються, хто тобі не дає? – здивовано запитала мама.

– Я виставляю квартиру на продаж! – повідомила задоволена сестра, очманілий від такої заяви, мамі.

– З чого це? Іди і зароби собі на квартиру! – обурилася мама.

З того моменту мама стала пособниця Аліси. В очах Каті, не більше того. Жити зі зрадницею Катя не змогла, зібрала речі і переїхала до нашого тата. І не просто переїхала, а ще й пристала до нього з тієї ж нісенітницею на рахунок розміну, що і до мами.

Тато одружений вже років 20. Його дружина – супер-мачуха. Але цього разу вона встала на бік батька:

– Катя, ти з глузду з’їхала зі своїм Гошею! Який розмін квартири? Куди ми, на твою думку, повинні йти на старості років?

– Ти завжди нас ненавиділа! Батька у мене відняла! Якби не ти, він би погодився! – ревіла Катя.

– Ні, не погодився б. Щоб Гошенька твій потім тебе на квартиру обдурив? Ну ні! – тато був категоричний.

У полку зрадників все прибувало: спочатку мама, потім батько з мачухою. А тепер настала і моя черга:

– Мила, рідненька! Ну я знаю, що ви з чоловіком на машину збираєте! Ну віддай мені ці гроші! Я іпотеку візьму, а Гоші цього не скажу! Пожалій дітей, яких ти залишаєш без батька! – сестра заломила руки.

– Стривай. У тебе ж немає дітей? – ошелешено запитала я.

– І не буде, якщо ти мені гроші не віддаси! Треба щось всього тисяч сімсот-вісімсот!

– Немає в мене грошей Кать, тим більше – таких! Ти мене чуєш – немає! Я тобі третій раз повторюю: таких грошей у мене немає. А якби і були, то не дала б. Тобі зайнятися нічим? – втомлено запитала я у сестри.

– Я зрозуміла! Ви в змові з цією Аліскою! Я зрозуміла! Зрадники! Ненавиджу вас! Да ви всі пошкодуєте, як мене образили. Та тільки пізно буде! – Катя грюкнула дверима і пішла.

Вона зникла: з роботи звільнилася, телефон недоступний, а сторінки в соцмережах видалені. Переживаю, як б не накоїла чогось.