“Господи, допоможи мені. Я нічого в цьому житті поганого не зробив. Ну не красти ж мені йти”: додому я повернувся з торбами продуктів і пачкою грошей

Сталося так що я залишився зовсім без грошей. Як так сталося? Так запросто в нашому житті. Захворів я на три довгих тижні. Лікарняний на фабриці де я працював не оплачували. А всі гроші які у мене були я витратив на дорогі ліки і щоб з голоду не вmeрети. І коли я одужав і вийшов голодний і схудлий на вулицю, в кишені у мене була тільки дірка. Стою і думаю. Що робити? На фабриці замість мене вже іншого взяли. Мені ж сказали чекати поки місце не звільниться. Джерело.

Підняв я голову до неба.

– Господи, допоможи мені. Я нічого в цьому житті поганого не зробив. Ну не красти ж мені йти. Гріх же це. Та й не вмію я красти. Допоможи мені Господи. Ніколи я тебе не просив. Допоможи якщо можеш. Допоможи якщо ти є.

Підняв я комір і пішов не поспішаючи світ за очі. Ноги самі мене принесли на ринок. А на ринку такі аромати стоять, що у мене в животі заурчало і голова з незвички запаморочилася. Фрукти і овочі горами лежать. Осторонь димок стоїть, десь шашлики смажать. З кіосків свіжим ще гарячим хлібом торгують. Пиріжки, біляші, кулеб’яки.

У мене думка навіть з’явилася. Підійди взяти отой біляш, і поки мене b’ють може встигну дожувати. Але вид поліції, що проходила повз, охолодив мої думки.

Іду я між рядами і соковитими фруктами милуюся.

– Чоловіче, купи яблучка, дивись які соковиті і солодкі. Візьми яблучко, спробуй, – каже мені торгашка.

– Так я гроші забув, – кажу.

– А ти візьми яблучко, спробуй.

Я взяв яблуко і з жадібністю його відкусив.

– Ну як? – запитує торгашка.

– Смачно, – відповідаю.

З протилежного боку пролунав голос.

– Ей. Гей. Та хіба у неї яблука. Назва одна. Ти спробуй мої. Дивись які. Іди, іди сюди. Давай пробуй.

Продавець вклав мені в руки два величезних яблука.

– І грушу пробуй, куштуй. Скажи як, смачно?

– Дуже смачні.

– Чоловіче. Чоловіче. А ти мої фрукти спробуй. З мого саду.

Коротше наївся я досхочу яблук, груш і абрикос. Ще й з собою дали, за мою похвалу.

Дивлюся шашличник махає рукою. Підходжу.

– Спасибі тобі, – каже.

– За що?

– Дивись скільки народу біля моєї дружини. І все завдяки тобі. Молодець, добре хвалив мої фрукти.

Я подивився на його дружину. Там стояла вже ціла черга.

– Давай, пригощайся. Бери шашлик. Ні. Два бери. Я тобі ще з собою дам. Нехай дружина поїсть.

З ринку я вийшов з двома авоськами, повними фруктами і овочами. Зверху лежав згорток з шашликом.

Руки з незвички тягнуло і я на півдорозі до будинку зупинився і опустив сумки на траву.

– Пpикyрити не буде, – почув я за спиною.

Передімною стояв молодий хлопець. Я дав йому пpикyрити і він пригостив мене сигаpeтою.

Стоїмо кypимо, як старі знайомі.

Навіть не знаю чому, але я йому розповів про фабрику і хвороби, про те, як я ще вранці хотів йти красти. Про те, як я просив Бога допомогти мені і про чудо, яке зі мною сталося сьогодні. Я був без копійки в кишені, а з ринку несу дві сумки продуктів. Так багато я навіть, коли гроші були ніколи не купував.

– Це ще не всi чудеса, – сказав хлопець і засунув мені невеличкий згорток в кишеню.

– Що там?

– Вдома подивишся, – сказав хлопець, – А я от навпаки. Якось не правильно живу. Кaзино, n’янки, poзпуста. Чую смepть свою. Десь зовсім поруч. Треба щось міняти в житті. Треба терміново міняти своє життя.

Хлопець повернувся і пішов.

Читайте також: Все життя Таня була усім винна, а коли їй повідомили дiaгноз і стaдiю, виявилося, що робити що-небудь вже і пізно

Вдома я розгорнув паперовий пакет. Там лежали гроші, тридцять тисяч. На фабриці я отримував дві тисячі на місяць. Пам’ятаю що хороша дев’ятка в той час коштувала вісімдесят чотири тисячі. Це я для порівняння.

Більше я цього хлопця ніколи не бачив.

Ось так мені Бог допоміг в скрутну хвилину мого життя.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram