Після офіційної реєстрації шлюбу у сільській раді, молоді та гості зібралися в саду за великим столом святкувати. І тут Іван встає із-за столу і гучно вигукнув: ” Привітайте мене, нарешті в мене жінка через яку я скільки ночей не спав.
Дякую Сергію за те що її залишив, а я взяв собі за жінку. Тепер можете кричати нам “гірко”.
Звісно за весільним столом запала тиша, Світлана встала і швидко кудись побігла.
Її мати хотіла зупинити, сказавши що Іван завтра вибачатиметься.
А Світлана їй у відповідь : “А може це і справді знак, не можна без кохання заміж виходити”.
Гості вже добряче випили та веселилися, ніхто навіть не помітив що молодої немає.
Іван теж добряче перебрав з оковитою і прямо за столом заснув.
Світлана не хотіла виходити заміж за Івана, але останньою краплею стали слова Івана про Сергія.
Дівчина зрозуміла що зробила помилку.
Але Сергій поїхав і навіть з нею не попрощався.
Закохав дівчину у себе, використав та й покинув.
А дівчина залишилася при надії, а тут Іван навідався знову зі своїми залицяннями.
На наступний день проспавшись Іван стояв перед Світланою і вибачався так я все що більше такого не повториться.
Проте Світлана зібрала свої речі у валізу і мовчки пішла.
Через місяця вона уже бавилася з синочком якого назвала Сергієм.
Іван перший час приходив, умовляв повернутися, але жінка була непохитною.
Зрештою зрозумівши що всі спроби марні, він теж зібрав валізу та й поїхав десь у світи.
Хоча Світлана розуміла, як буде її важко самій дитину виховувати, однак жити з нелюбом – це справжнє випробування.
Тож жінка тільки подумки побажала Івану щастя, а в думках ще жевріла надія про повернення Сергія.
Автор: Нінель
