fbpx

“Гру закінчено, сподіваюся?”: Знайшов знuклу дрyжину, і тoді все стало на свої місця

З тих пір як це сталося, минуло вже багато років, але спогади про той день і всі наступні за цим події, свіжі в мені до сих пір.

На той момент, я і моя дружина Інна, були одружені вже більше 15 років.

Живемо в своєму будинку, котеджі, не дивлячись на те що Інна не працювала, вдома у неї також вистачало справ.

У літню пору це був наш садок на задньому дворику.

Прибирання великого будинку, теж вимагала чимало сил.

Виховання дитини, уроки після школи, важкий вік дочки, все це сильно тиснуло на психіку дружини.

Часто мені було її шкода, хотілося проводити більше часу поруч.

Але я звик багато працювати, і сам поставив себе в таке становище, що просто не міг знайти зайвої хвилини, щоб присвятити її коханій дружині.

Читайте також: Улюблена невісточка: Бiда пpийшла звiдки не чeкали. Микита загyляв з колегою по роботі Ольгою

На жаль, але це дійсно так, і я не виправдовуюсь.

Завдяки цьому, Інна і наша дочка Аліна, ні від кого не залежали.

Але чи були вони від цього щасливі, про це я не замислювався.

Одного разу, Аліна поїхала на День народження свого хлопця. І я, повернувшись з роботи, виявив будинок порожнім.

На столі, на кухні, стояла недопита, ще тепла чашка кави.

У передпокої стояло відро.

Вода в ньому була ще гарячою, від неї йшла пара.

На тумбочці лежав смартфон дружини.

Словом все було на місці, крім її плаща.

Вирішивши, що вона вийшла прогулятися або за хлібом, я зі спокійною душею розігрів собі вечерю. Поїв.

Минуло вже більше двох годин, але Інна не поверталася.

Мене охопило занепокоєння.

Завів машину, прокотився до магазину, задав питання перехожим.

Ніхто її не бачив.

Повернувся додому, в надії знайти її там, але її не було.

Мене охопив розпач, і почалися дві доби довгого очікування можливості, подати заяву про зникнення людини.

Провів безсонну ніч і вранці повідомив своїй помічниці по телефону, що на роботу вийти не зможу.

Намагався заглянути в телефон Інни, але у неї айфон і так просто в нього не влізеш.

Відкрив пляшку кoньяку, включив музику, почав міркувати.

Однак випити я так і не встиг.

Приблизно до обіду, в моєму мозку стрeльнуло, виникла думка.

Запросив роздруківку витрат з моєї банківської картки, якою користувалася Інна.

Виявилося зняття готівки, 42 тисячі і оплата квитка на літак до Анапи.

Вона все-таки залишила мені маленьку зачіпку.

Знаючи її, впевнений, що зробила вона це спеціально.

Миттєво зрозумів, де вона. Тут же зібрався і вирушив слідом, на машині.

Уже здалеку побачив її силует, там на березі моря. Вона сиділа на камені, в легкому літньому платті, з келихом вина.

З полегшенням видихнув і вже не поспішаючи покрокував до дружини.

Коли наблизився, Інна навіть не глянула на мене, милуючись іскрами сонця на морських хвилях.

– Рідна, поїхали додому. Гру закінчено, сподіваюся? – важко зітхнув я.

– Ні Тарас – похитала головою вона, як і раніше дивлячись на хвилі, – або ти проведеш тут зі мною тиждень. Або можеш їхати назад один.

– Слухай, – почав було я.

– Телефон свій дай на секундочку, – вона простягнула до мене долоню.

Не підозрюючи лихого, простягнув їй телефон.

І Інна мовчки кинула його в воду.

Приречено опустився на пісок поруч з нею. Спочатку охоплений важкими думками.

Але вже через хвилину, мене охопило невимовне відчуття спокою, гармонії і любові до цієї незвичайної жінки.

Джерело.

You cannot copy content of this page