Хoвaла чоловіка 4 десятиліття! Нарoдила йому сина, а пoтім зверталася до нього на “Ви”: Дpaмaтична історія кохання тернополянки (фото)

Ця дуже дрaматична історія кохання та відданості й через десятки літ врaжає та захоплює. Це чи не найяскравіший приклад жeртовної любові. Бо Емілія Турчин з Тернопільщини усе своє життя віддала повстанцю Ількові Оберишину.

Вона сорок (!) років переховувала його на горищі. Їхнє знайомство, таємне вінчання та короткі зустрічі крадькома від усього живого жінка не забула і в дев’яносто літ. Пише ВЗ

Таємно вінчалися у лісі

Господь відвів Емілії Миколаївні довгий вік. Вона самотньо мешкає у селі Городниці Підволочиського району й завжди рада кожному, хто ступить на поріг її хати. Бо розповідати про своє життя любить.

Те доленосне знайомство із майбутнім чоловіком Ільком відбулося далекого 1948 року. Вона, зразкова вчителька, запiзналася з офіцером УПА Оберишиним із Прикарпаття. А познайомив пару шваґро пані Емілії, який допомагав повстанцям.

— Боже коханий, я той момент і досі пам’ятаю! — при цій згадці усміхається жінка. — Ілько був у білому кожусі, ставний такий молодий чоловік. А голос мав який! А ще він мене тоді поцілував. То так дивно було. Сміливо.

Обличчя повстанця тоді добре не розгледіла — розмова відбувалася у потемках. Обмінялися лише кількома фразами. Та ці слова стали незабутніми.

Ще мить — і жінка починає цитувати вірш, який Ілько написав 70 літ тому під враженням від першої зустрічі з нею: «У першу нічку листопада я тебе пізнав, в темноті розмови щиро покохав. І хотів би я, щоб стала другом ти мого життя. Разом з нами днів прожитих дружно зацвіте весна…»

Хоча спочатку чоловік досить обережно ставився до нової знайомої. Та зовсім скоро вона заслужила довіру й вже особисто доставляла папір у таємний схрон для листівок, які друкували повстанці.

Минуло небагато часу, й Ілько покликав Емілію до шлюбу. Їх таємно повінчав у лісі брат нареченого — отець Василь. Хоча перед тим, як звершити таїнство, він відмовляв дівчину від такого кроку. Бо знав, що усі повстанці — смepтники. Не хотів, аби замолоду ламала своє життя. Та почуття Емілії були сильнішими від будь-яких переконань. Зранку вона пішла на уроки в школу, він — невідомо куди.

Батьком сина «записала» шваґра

Лише зрідка Ілько навідувався до дружини. Небезпечні, стpашні то були часи. Через довірених осіб час від часу передавав коханій коротенькі записки. Та згодом таки мусив до неї прийти — шукав прихистку.

То було у 1951-му. Усі побратими Ілька Оберишина зaгuнули, а йому дивом вдалося вціліти. Він ходив на таємні пункти зустрічей, та ніхто, окрім нього, там більше не з’являвся. Не мав ні що їсти, ні що пити. Перебивався ранковою росою, яку пив із листочків. Врешті, вимoрений голодом та знесилений, тишком постукав у дім Емілії.

Батьки дозволили чоловікові залишитися, влаштували йому схованку. Та на тайник натрапила сусідська дитина. Аби не наражати себе та повстанця на небезпеку, Турчини вирішили будувати новий дім. Для цього навіть взяли кредит! І в новобудові на горищі батьки зробили місце для зятя.

Аж тут у район дійшли чутки: Емілія, вчителька, чоловіка не має, а вaгiтна! Жінку відразу викликали у КДБ. Довго допитувалися, з ким согрішила. Та спершу віднікувалася, мовляв, то її особисте діло. Та, зрозумівши, що їй спокою не дадуть, вмовила той гріх взяти на себе сестриного чоловіка. Він був партійним, головою колгоспу з орденом Леніна!

Тож коли шваґро посвідчив у КДБ, що то його дитина, врешті від жінки відчепилися.

Ілько не бачив дитинства свого сина Аркадія. А дитина й не відала, що насправді не того чоловіка батьком називає. Таємницю в родині свято берегли. Оберишин лише немовлям тримав первістка на руках, а потім побачив його лише, коли хлопчику виповнилося 12 літ. Перед тим йому мама все розповіла: хто такі повстанці, що як тата викриють, він живим не здасться, мамі «світять» табори, а Аркадію — поневіряння по дитбудинках. Після цієї розмови з горища зійшов Ілько:

-Ти мене не зрадиш? — запитав у сина.

— Ні, — відповів він, і вперше обидва обнялися.

Одружував сина крізь шпарину у даху

Відтоді стали вони бачитися щовечора. Ілько багато синові розповідав, а той уважно слухав. А вдень Оберишин читав газети та вивчав іноземні мови. За роки досконало виштудіював латинь та польську, німецьку та англійську.

Було, що через сина ледве не втрапив у халепу. Якось у гості прийшов сусідський хлопчина — хотів пограти у м’яча. А Емілія закинула іграшку на горище, аби син не збивав черевики (бо ж важко гарувала, сама, заробляючи на трьох, шукаючи різні підробітки, тому й шкодувала взувачку — щоб довше послужила). Хлопець підбіг до горища й тихенько прошепотів: «Тату, киньте м’яча». І це почув товариш. Він став допитуватися, хто там у Турчиних сидить. Відповідь Емілії хлопця не задовольнила, тож про все розповів батькам.

А ті вдали, що нічого не зрозуміли, й не видали сусідів.

Минали рік за роком. Аркадій вирішив одружитися. У хаті молоде подружжя на шлюб благословляли Емілія та Василь — чоловік сестри. Пізніше шваґро підіймав першу чарку «за сина». А за усім цим крізь шпарину в даху, стискаючи від хвилювання кулаки, дивився Ілько. Як би він хотів у цю мить сидіти з сином поруч…

Настала «хрущовська відлига». Газети багато писали про те, що радянська влада амнiстує усіх членів ОУН-УПА, які прийдуть «з повинною». Але Ілько навіть не думав здаватися комуністам. Він вперто чекав, що постане вільна українська держава, й тоді він вийде зі сховку.

І цей день настав. Після референдуму, почувши по радіо Гімн України, він вийшов з підпілля.

Після того життя Ілька Оберишина наповнилося іншим змістом. Він активно влився у політичне життя. Перебрався до Тернополя. А вдома лишилася чекати його віддана дружина Емілія, яка з 1951 по 1991-й переховувала свою любов.

Якось жінка таки відважилася поїхати в область шукати Ілька. «Пам’ятаєте, пане, ви у мене винаймали квартиру?» — несміливо запитала, коли побачила. Бо в душі ще панував стpах. Він відізвався. Та в село назад не поїхав. Отримавши квартиру у Тернополі, жив там, доки важко не занедужав. Лише тоді повернувся у дім, де сорок літ мав надійний схрон. Кохана догледіла його до смepті…

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram