Важко було жити Наталі самій без чоловіка. Адже доводилось все тягти на собі.
Одній виховувати двох дітей, доглядати город та дивитися за будинком.
А все тому що її чоловік Руслан вирушив на заробітки до Бельгії. Туди його покликав його кум Тарас.
Але на те місце що тримав чоловік для Руслана взяли іншого чоловіка, який зумів швидше приїхати. Тож по приїзду кум та його знайомі почали шукати хоч якусь роботу для Руслана.
Адже йому було соромно повертатися додому без грошей, а тим більше він ще позичив був собі на дорогу.
Гроші йому дала мати Наталі, яка хотіла щоб її донька та внуки краще жили.
Тай сам Руслан хотів уже грошей заробити, адже він дуже заздрив сусідові, який теж поїхав але раніше і вже встиг збудувати гарний дім та все облаштувати.
Але життя на заробітках не таке легке як думав собі Руслан. Зрештою все ж кум знайшов йому роботу, пропрацювавши там два місяці чоловік подзвонив додому і сказав що повертається.
Наталя дуже зраділа, адже є насправді було нецікаво скільки Руслан заробив, головне що він буде вже дома.
І на диво мати Наталі теж була рада бачити зятя.
Вона навіть йому ні за які гроші не нагадала, які позичала йому. Адже за цей час, жінками і справді не просто було.
Вони зрозуміли що дуже важко без чоловіка вдома, гроші та статки, хати то не головне.
І що з того що сусід скільки років від’їздив по тих “заграницях”, а жінка за цей час так знемоглася сама, що їй вже й тепер не тішить та хата, ремонти та меблі, які вони купили.
Та й діти так виросли, як бур’яни в полі, бо матері ніколи було за ними дивитися, все була робота, городи та дивитися за будівництвом нового будинку, наймати робочих, їсти їм готувати.
І так пішло у них життя, що живуть вони тепер по різних хатах, дружина з дітьми у новій, а сусід залишився в старій хаті.
За роки окремого життя, чоловік з жінкою вже не можуть знайти спільної мови.
Тож Наталя зі своєю мамою впевнені що краще нехай Руслан буде вдома біля дружини та дітей.
І жити вони хоч будуть і не так багато але дружно у любові та взаєморозумінні і діти також будуть мати батька.
Галина Червона
