Інна хотіла помститися новому сусіду зверху, який щодня відточував свої навики на барабані. І зовсім несподівано жінка знайшла кохання. І ним виявився зовсім не сусід зверху.
Інну Володимирівну вже кілька днів мучило безсоння, а якщо говорити точніше, то вона перебувала на межі нервового зриву. Їй не спалося, а настінний годинник показував лише четверту ранку. Вона підійшла до вікна, вулиці були абсолютно пусті, місто ще спало і лише світлофор на перехресті підморгував вогниками: червоний, жовтий, зелений, червоний, жовтий, зелений…
Інна зітхнула і, задріпавши штори, пішла варити собі каву. Причин, що викликали її нервове напруження, було кілька — перша, головна, яка потягла за собою всі інші — новий сусід. Сам по собі переїзд мешканців у квартирі на верхньому поверсі, звичайно ж, не мав для Інни великого значення, але новий сусід виявився барабанщиком за професією і хамом у житті…
Інна, звикла до спокійного, розміреного способу життя, була обурена тим, що новий мешканець повністю ігнорував її прохання й зауваження, а у відповідь лише цинічно хамив, грубив і, як їй здавалося, спеціально робив так, щоб жінка не відпочивала. З восьмої ранку до десятого вечора він кілька разів на день тренувався на інструменті, що обурювало літню жінку. Ніби за законом він нічого не порушував, тому до поліції не доходило. А ось, вдень жінка не могла відпочити. Життя Інни Володимирівни перетворилося на справжнє пекло, де над головою постійно лунали стуки й брязкіт.
Розуміючи, що самостійно впоратися з зарозумілим сусідом у неї не виходить, жінка вирішила помститися. Для здійснення задуманого плану їй необхідно було заручитися підтримкою. Інна Володимирівна зареєструвалася на сайті знайомств.
«Здоровий мужик», якого вона розраховувала знайти за допомогою сайту, мав проучить нахабу і поставити жирну крапку у сварці з зарозумілим барабанщиком.
Маючи за плечима півстоліття з хвостиком, знайти кавалера було непросто. Чудово це розуміючи, вона розмістила на сайті знайомств не своє фото, а зображення розкішної молодої жінки, яке знайшла в інтернеті. Як вона потім виходитиме з цієї ситуації, коли підробка розкриється, пані Інна не знала, але, згадавши улюблений фільм «Віднесені вітром», повторила відому фразу Скарлетт: «Я подумаю про це завтра!».
Бажаючих познайомитися з такою жінкою знайшлося чимало. Інна Володимирівна уважно розглядала кожну кандидатуру, оцінюючи на предмет придатності для звершення задуманої помсти. Безжально відсіявши слабких і надто юних, вона зупинила свій вибір на певному Віталіку. Його фотографія з торсом і мужнім профілем змусила би битися сильніше будь-яке жіноче серце. Вона його обрала.
У довготривалому листуванні її приємно здивувала несподівана близькість інтересів. Віталік, попри свою молодість, так само, як і вона, любив французьку поезію дев’ятнадцятого століття, імпресіоністів і непогано розбирався у дачному господарстві.
Сьогодні було призначено день їхньої першої побачення. Красень Віталій був запрошений у гості, і це була друга причина, через яку Інну мучило безсоння.
Різниця між фото на сайті та реальністю була очевидна — у роках років тридцять, у кілограмах — п’ятдесят. Для того, щоб хоч якось вирівняти ситуацію, потрібно було діяти радикально.
За красою та молодістю вона відправилася у салон краси. Ціни на послуги лякали, але відступати було вже пізно: на кону стояла її репутація.
Першою процедурою на шляху до молодого тіла було шоколадне обгортання. Густо намазана рідким шоколадом і, як немовля, загорнута у ковдру, вона сама собі нагадувала лялечку гігантського метелика. Обливаючись слиною від пікантного запаху шоколаду, адже Інна вже два дні як худнула, вона з тугою спостерігала за молодими працівницями салону. Вони весело щебетали і сміялися, Інна гірко зітхнула про безповоротно минулу молодість.
Далі були манікюр, педикюр, стрижка — тут все пройшло відносно спокійно. Останньою точкою, так би мовити, кульмінацією образу, мав стати візаж. Досвідчена візажистка, якій для орієнтиру було пред’явлено фотографію юної особи з сайту знайомств, уважно оглянула фронт робіт і, розуміючи всю марність намірів, почала творити. Коли робота зі створення образу спокусниці підійшла до кінця, точніше втратила сенс, Інна, поглянувши на результат, від несподіванки власного відображення скрикнула.
На Ізольду Володимирівну дивилася не знайома їй, налякана дама у бойовому розфарбуванні, що недвозначно натякала на приналежність до найдавнішої з професій. Засмучена результатом тюнінгу, жінка заспокоїла себе прислів’ям: «Шлях до серця чоловіка лежить через шлунок!».
Рівно о вісімнадцятій до прийому гостя все було готово. На акуратно застеленому білою вишитою скатертиною столі стояли кришталеві салатниці, наповнені різноманітними закусками, у хлібниці гіркою лежали чудові рум’яні пиріжки, а в центрі святкового столу стояв пиріг з яблуками, приготований за особливим сімейним рецептом.
У двері подзвонили, і Інна, передчуючи доленосну зустріч, побігла відчиняти. Замість красня Віталіка на порозі стояв немолодий чоловік з лисиною, з букетом квітів і згортком.
— Вам кого? — скептично оглядаючи незнайомця, запитала Інна Володимирівна.
— Мені потрібна Інна, — відповів гість.
— Це я! — з викликом заявила жінка.
Виникла напружена пауза, гість у нерішучості м’явся на порозі, явно намагаючись вирішити — піти чи залишитися. Потім, ніби прийнявши рішення, сказав:
— Віталій Ігорович, дозвольте увійти? — Віталій простягнув застиглій від подиву господині букет квітів і згорток.
— Ви зовсім не схожі на знімок з сайту, — уїдливо зауважила Інна, подаючи гостеві домашні капці.
Вона розгорнула згорток, там була книга.
— Я просто не знав, чи їсте ви цукерки, — зніяковіло пояснив він. — Тому вирішив, що книга — найкращий подарунок.
«Камасутра», — із здивуванням прочитала Інна назву книги. Гість густо почервонів.
— Я ж не знав… думав, так буде краще.
Потім вони багато сміялися, їли, сперечалися про історію літератури, лікування ревматизму і ділилися рецептами засолювання помідорів…
З верхнього поверху долітали звуки приголомшливого барабанного ритму, але вони, захоплені бесідою, нічого цього не помічали.
— Дозвольте, я вам, Віталію, ґудзик пришию, ось він у вас на одній ниточці тримається?
Віталій Ігорович зніяковіло зняв сорочку і вимкнув світло.
«Це добре, що завтра вихідний і можна рано не вставати», — думала враз щаслива Інна, яка відчувала себе молодою. Поруч мирно посапував Віталик, вона з ніжністю глянула на його профіль. І їй здалося, що він дуже схожий на юнака з сайту знайомств.
