Я одружився досить рано. Моя Катюша виявилася в цікавому стані, і нам довелося бігти до РАЦСу, поки живіт не виріс. Ми були молодими і не дуже розумними, а вже йдемо під вінець, та з «приданим». Так і оселилися в квартиру бабусі, яка дісталася дружині у спадок, обзавелися власним господарством.
Спочатку все йшло добре. Катя поралася по дому, а я забезпечував побут грошима. Намагався бути хорошим чоловіком: не пив, додому приходив вчасно, завжди з грошима. Живи, не хочу! Але через півроку після народження доньки, почалося нове життя. Моя дружина стала поводити себе не дуже добре. Я приходив додому, вона мене зустрічала порожньою каструлею. Далі – гірше. Вдома бардак, дитина голодна, сама в жалюгідному стані.
Я не розумів, що з нею відбувається. З красивої і доглянутої жінки вона перетворилася в якусь бродяжку в забрудненому халаті. Я мучився сумнівами: як це розуміти? Чому в ній відбулися такі зміни? Виявилося, що депресія з головою поглинула мою Катюшу, і вона не бажала нікого бачити. І тут на «допомогу» своїй доньці прийшла її мама, яка з розумінням поставилася до моєї проблеми.
Ми цілий рік билися за гарне самопочуття моєї дружини. Виявилося, що депресію у молодих мам дуже важко побороти. Але Катюші ставало все краще і краще. Невеликими кроками ми вивели її з такого стану. Катя розцвіла і запахла, як природа оживає навесні. У нашому житті з’явився просвіт. Спілкування проходило на позитивній хвилі, і ми з тещею зітхнули. Так минуло ще якийсь час і чергова хвиля неприємностей нахлинула на нас.
Катя заявляє, що йде від мене до іншого чоловіка. Моє чоловіче самолюбство було вражене. Ще більше я був здивований тому, що моя дружина вирішила кинути дитину і жити в своє задоволення з якимось там «іншим чоловіком». Моя теща, Олена Василівна, була приголомшена такою новиною. Вона не розуміла, як її вихована дочка могла так себе поводити?
Всі розмови з Катею виявилися безглуздими. Вона таки пішла до того чоловіка, залишивши марними всі мої спроби дізнатися, в чому суть її вчинку, адже ми майже не сварилися, дім – повна чаша, гроші є. А ні, зібрала речі і поїхала, зваливши виховання дитини на мене і літню матір.
Катю ми не бачили взагалі, та й вона просила, їдучи, її не шукати. Сподівалися, що вона передумає, але вона навіть змінила сімку в телефоні. Олена Василівна не знаходила собі місця і вмовила мене написати заяву про зникнення в поліцію. Але до сих пір ніяких результатів.
Самостійно, без дружини, поставити на ноги свою дівчинку у мене вийшло. Правда, зусилля моєї тещі були набагато більшими. Я дуже вдячний Олені Василівні за її свідомість і розуміння.
Коли вже Полінка вчилася в одинадцятому класі, Катя все-таки з’явилася. Ось так просто, прийшла і відразу з порога попросила грошей. Ні «здрастє», ні «як там наша дочка», ні – схопивши кілька сотень, що я їй простягнув, вона різко рвонула і побігла по вулиці. Більше ми її не бачили.
Теща сильно плакала і не спала ночами, переживаючи за таку дитину. Адже у неї не вийшло виховати дочку гідною людиною.
Фото ілюстративне з вільних джерел
