Наш старий будинок нарешті потрапив під програму розселення. Квартира була практично в бараці, який будували ще полонені німці відразу після війни. Поступово мої батьки зайняли там 3 кімнати, відгородивши їх від загального коридору і влаштувавши окремий вихід.
Квартира була велика, та тільки на такий час будинок був явно не розрахований. Нас у мами було троє: брат, сестра і я. Як мама мене називала: останочок, я народилася, коли мамі було 43 роки. Старші на той час вже виросли, стали заводити свої сім’ї. – Ось, дочка старість нашу буде спочинок, – говорила мама, а ви, – зверталася вона до старших дітей, – не залиште молодшу, не обділіть.
Брату батьки додали зі своїх накопичень на двокімнатну квартиру, але він залишався зареєстрований в нашому бараці. Сестра вийшла заміж, у її чоловіка була однокімнатна квартира, ту квартиру продали і теж, за допомогою батьків, купили сестрі двушку. Але і сестра залишилася прописаною в нашій квартирі.
– Будинок розселяти будуть, – прийшла в гості дружина брата, – нові квартири дадуть, чоловік дітей зареєструє. Більше мешканців – більша площа!
– Нелю, – пояснювала мама, – квартиру нам дадуть рівну за площею, так що немає різниці, скільки тут буде прописано мешканців. Це не поліпшення житлових умов! Але Неля слухати нічого не стала, діти мають право на реєстрацію за місцем проживання батька і крапка. Сестра Катя, почувши про такі маневри невістки, теж підметушилась, сходила і поставила штамп про реєстрацію свого сина.
Нарешті підійшла наша черга, нам виділили квартиру в новобудові. Теж трикімнатну, тієї ж площі. І сказали, що тепер можна її приватизувати. – Відмовтеся від приватизації, – попросила мама сестру і брата, – у вас є житло, куплене з нашою допомогою, так буде справедливо, а ця квартира молодшій, і ми з нею доживати будемо.
– Мамо, ти з глузду з’їхала, – сказала Катя, – у мене двушка, а Ліді (мені тобто) трикімнатна залишиться? За які такі заслуги? Ні від чого я відмовлятися не збираюся. Нехай все буде по закону. Ми зареєстровані, значить беремо участь. А ось брат від участі в розподілі квартири відмовився: – Що я бідняк чи що? За життя батьків спадок ділити! – Я думала, що дадуть окремі квартири всім, – сказала його дружина Неля, – а раз так, то ми з дітьми не будемо вступати. Нехай Ліді залишається.
Але Катя вперто стояла на своєму: не відмовлюся. Тоді і брат з сім’єю теж вирішили участь в приватизації прийняти, тільки дітей знову в свою квартиру виписали, щоб не зв’язуватися з опікою. Результат вийшов такий: приватизували на всіх, але у нас з батьками і братом вийшло 2/3 частки, а у Каті з дитиною тільки третина. І сестра зажадала продати нову квартиру і виділити їй гроші за її долю.
– Я собі однушку куплю, здавати буду, а там і син підросте, – вперто стояла на своєму сестра, незважаючи на мамині вмовляння відступитися. Брат свою частку відписав мені, батьки теж так вчинили. Квартиру ми продали, до двокімнатної грошей не вистачало, брат додав. Залишилася я жити з батьками, сім’ї у мене поки немає, та й тато хворіє, доглядаю за ним, часу на особисте життя немає.
Катя, отримавши гроші в руки, всі зв’язки з родиною обірвала. З чуток вони з чоловіком придбали машину, яку і розбили в перший же рік. – Без всього залишилася, – бідкалася моя мама, – і квартиру бажану не купила, і з рідними відносини зіпсувала. І в кого така? Виховували вас всіх однаково.
Приходила нещодавно сестра, батька провідати, прощення просила. Може не все з нею так безнадійно?
Фото ілюстративне з вільних джерел
