— Катю, ми ж одна родина. Я так на тебе сподівалася, — наполегливо умовляла Світлана. Проте все вийшло зовсім не так, як розраховувала жінка
Катерина та Сашко ось уже 2 місяці як переїхали у нове житло. Шлях до першого внеску був довгим, але зусилля окупилися. Їм вдалося придбати одразу трикімнатну квартиру в новобудові. Господарі взялися за справу з ентузіазмом, оновили інтер’єр, придбали базові меблі, а також перевезли дещо з батьківського дому. Речі, звісно, не першої свіжості, але поки що підуть, доки вдасться зібрати на жадане оновлення. Тепер не потрібно тіснитися в орендованій однокімнатній квартирі. А їхньому п’ятирічному Арсенію нарешті дісталася власна кімната.
Того вечора Катерина метушилася на кухні, готуючи вечерю, Арсеній захоплено збирав замок з конструктора, а Сашко тільки-но переступив поріг після робочого дня. Саме тоді подзвонила мама, щоб поділитися свіжими новинами.
— Катю, уявляєш, Світлана з чоловіком теж задумали перебратися в місто з села. Юрій пару років працює в меблевій компанії, кожен день їздить електричкою. Втомився він від такої рутини. Батьки чоловіка продали бабусин будинок і виділили їм частину суми на житло. Не всю, звісно, як і вам. Візьмуть іпотеку, тільки квартиру однокімнатну.
Світлана доводилася Катерині двоюрідною сестрою. У неї з Юрієм ріс син, одноліток Арсенія.
— І коли вони планують переїжджати? — поцікавилася Катерина.
— Вже збирають речі. До речі, їхня квартира неподалік від вашої. Світлана згадувала, що до вас чотири чи п’ять автобусних зупинок, — уточнила мама.
— От і чудово. Поруч буде рідна душа, — зауважив Сашко. — А ти все переживала, що подруги роз’їхалися далеко.
За тиждень Світлана набрала номер Катерини.
— Катю, в тебе швейна машинка є?
— Є. А що трапилося? — спитала Катя.
— Слухай, чи можу я до вас у вихідний заглянути? Хочу повісити штори. Ті, що висіли у нас у домі. Виявилося, вони занадто довгі. Тут стелі нижчі, та й карниз, що залишився від попередніх господарів, закріплений не під самою стелею. Потрібно вкоротити штори на 10 сантиметрів і підшити. Ти мені допоможеш? — запитала Світлана.
— Звісно, приїжджай у суботу близько четвертої, — погодилася Катерина.
У призначений день Світлана прибула в супроводі чоловіка та сина. Поки жінки чаклували над шторами, дітлахи весело грали, а чоловіки завели невимушену бесіду.
— Ну й простір у вас, прямо палац порівняно з нашою квартирою, — з ноткою заздрощів оглядаючи приміщення, промовив Юрій. — А чого так мало речей?
— Поки не вистачає коштів на все необхідне, — пояснив Сашко. — Катерина вирішила, що в першу чергу замовимо кухню, а вже потім придбаємо нові шафи та дивани.
— Зрозуміло. А ми захотіли одразу обзавестись новими меблями, щоб потім не повертатися до цього питання, — поділився Юрій.
Коли рукодільні клопоти залишилися позаду, господиня запросила гостей до столу. За вечерею Світлана поділилася свіжими планами.
— Через пару тижнів неподалік від нас відкрився новий магазин. Мене туди взяли на роботу. Якраз встигну влаштувати дитину в дитячий садок.
Вечір протікав розмірено. Після трапези сімейство Світлани вирушило додому. На прощання обмінялися теплими словами. Вирішили підтримувати сусідську дружбу. Пізніше Катерина поцікавилася в чоловіка:
— Що це ви з Юрою так палко обговорювали?
— Та він ніяк не міг змиритися з тим, що ми замовили кухню з монтажем. Стверджував, що всі меблі в домі звик збирати своїми руками.
— І що ж ти йому відповів? — спитала дружина.
— Пояснив, що тумбочку чи шафу я й сам зберу. Але кухня — справа серйозна. Фахівці самі зняли мірки, самі виготовили. Нехай і встановлюють. Якщо щось піде не так, їм і відповідати. Їм же потім виправляти недоліки.
— Не переживай, Юра завжди любив хизуватися, — усміхнулася Катерина.
За тиждень Світлана знову звернулася до сестри по допомогу.
— Катю, допоможи, будь ласка. Потрібно поїхати в село, оформити звільнення. Зараз я у відпустці, а через тиждень виходжу на нову роботу. Зможеш пару днів забирати дитинуз садочка? Юра не встигає, він пізніше повертається з роботи. Ти б забирала його, а Юра потім заїжджав би за ним по дорозі додому. Згодна?
— Без вагань, — погодилася Катерина.
У понеділок після трудового дня вона спочатку заїхала за племінником, потім автобусом дісталася до дитячого садка, забрала Арсенія і привела обох хлопчаків до себе. Нагодувала хлопців та відправила грати в дитячу. Приблизно через годину майже одночасно з’явилися Сашко та Юрій. Катерина люб’язно запропонувала родичеві приєднатися до їх вечері. Наступного дня ситуація повторилася точнісінько, а ближче до вечора Світлані знову вдалося подзвонити Каті.
— Катюшо, у мене не вийде приїхати завтра. Уявляєш, завідувач відмовляється підписувати мою заяву про звільнення, доки не завершиться ревізія, а це затягнеться ще на пару-трійку днів.
У підсумку Світлана повернулася лише вранці в суботу. Весь цей час Катерині доводилося щодня забирати Нікіту з дитячого садка, а по вечорах годувати і хлопчика, і Юрія вечерею.
— Ох, Катю, ти навіть не уявляєш, як я тобі вдячна. Ти просто мене врятувала. Без тебе б я зовсім не впоралася, — з щирим теплом говорила Свєта.
— Та годі, ми ж рідня, — спокійно відповіла Катерина. — Свої люди, як то кажуть.
Однак за місяць Катерина усвідомила: принцип «свої люди — розрахуємось» далеко не завжди працює двосторонньо. Тим часом довгоочікувана кухня нарешті зайняла своє місце, радуючи око своїм виглядом. Катерина з натхненням уявляла, як поступово квартира наповниться новими меблями. Перш за все подружжя замовили дві шафи: простористу для своєї спальні й трохи компактнішу для кімнати Арсенія. І ось настав момент, коли Катерині подзвонили з радісною звісткою: «Меблі готові, доставка призначена на завтра». У комплект входили обидві шафи та письмовий стіл для Арсенія. Радість затьмарювало лише одне: Сашко поїхав у відрядження 3 дні тому і повернеться тільки через 2 тижні.
Коли Катерина зв’язалася з чоловіком, він запропонував два варіанти вирішення: або почекай мене, або попроси Юрія допомогти зі збіркою шаф. Катерині вже порядком набридло зберігати речі в коробках, тому вона вирішила звернутися до Світлани.
— Звісно, без проблем, — одразу відгукнулася та. — Юрій прийде завтра після роботи.
І справді, ввечері Юрій з’явився у них вдома. Катерина пригостила його вечерею, після чого він приступив до роботи. У перший вечір він встиг зібрати одну шафу та частково зібрати стіл. Наступного дня він завершив збірку меблів, що залишилися. Стіл стояв стійко. Шафи ідеально рівно, а всі деталі від дверей до фурнітури функціонували бездоганно.
— Ну що, господине, дивись, все готово, — промовив Юрій, складаючи інструменти в кейс.
— Дякую, Юрію, — щиро подякувала Катя.
— З тебе 5 тисяч гривень, — незворушно додав він. — Для рідні зі знижкою. Зазвичай моя робота коштує дорожче.
Катерина порпалася в сумці, дістала гаманець і трохи завагалася.
— В мене тільки 3 тисячі гривень готівкою.
— Переведи решту на карту, — спокійно запропонував він.
Катерина виконала переказ, і Юрій зібрався йти. Вже на порозі він обернувся.
— Якщо ще щось знадобиться зібрати — звертайся.
Коли Катерина розповіла чоловікові про вартість родинних послуг, Сашко розсміявся.
— Тепер ти знаєш: перш ніж допомагати двоюрідній сестрі, варто заздалегідь обговорити розцінки. Сподіваюся, ти більше не будеш безкоштовно нянчити та годувати її сім’ю. Впевнений, вона ще не раз попросить про допомогу.
Припущення Сашка підтвердилося дуже швидко. Менше ніж за тиждень Світлана знову подзвонила сестрі.
— Катенько, в мене проблема. Сад закривається о сьомій, а я працюю до дев’ятої. Юрій теж приїжджає не раніше восьмої. На цьому тижні я працювала в першу зміну, а на наступному — в другу. Може, будеш забирати Нікіту, коли я працюю ввечері? Юра, як і раніше, за ним заїде.
— Світо, ні, — твердо відповіла Катерина. — У минулий раз я допомогла, тому що це було всього на кілька днів. Але постійно забирати Нікіту, а потім їхати з ним автобусом за Арсенієм — це занадто обтяжливо. В мене й так після роботи повно справ. Потрібно зайти в магазин, приготувати вечерю. Шукайте інше рішення.
— Катенько, прошу тебе, допоможи. Я так сподівалася на твою підтримку, — не вгамовувалася Світлана, наполегливо умовляючи сестру.
— Свєто, є інші варіанти, — терпляче заперечила Катя. — Наприклад, можна найняти няню. Або пошукати літню жінку, яка погодиться забирати Нікіту з садка і приглядати за ним пару годин. Зараз багато пенсіонерок підробляють таким чином.
— Та ти що? — сплеснула руками Світлана. — Це ж гроші платити треба, а ми з тобою рідня. Хіба можна порівнювати?
— Виходить, родинні зв’язки — це привід не платити? — з легкою усмішкою спитала Катерина. — Тоді поясни, чому Юрій узяв з мене 5 тисяч гривень за збірку шаф.
— Це зовсім інша справа, — заперечила Світлана. — Шафи — це робота, труд. А тут мова йде всього лише про те, щоб забрати дитину з садка і нагодувати вечерею. Не можна ставити це на одну планку.
— Я й не намагаюся порівнювати, — спокійно відповіла Катерина. — Просто в мене по вечорах катастрофічно не вистачає часу. Вибач, але допомогти не зможу.
Пізніше, того ж вечора Катерині подзвонила Наталія, мама Світлани. У її голосі явно звучала образа.
— Катю, ну як так? Невже складно підтримати Світланку? У неї тут, окрім вас, взагалі нікого немає зі знайомих. А справа-то дріб’язкова — всього лиш забрати хлопчика з садка.
— Тітко Наташо, ви судите за своїми селищними мірками, де все поруч: дім, сад, магазин. У двох кроках. Тут усе інакше. Спробуйте самі в годину пік втиснутися з п’ятирічною дитиною в переповнений автобус.
— Ну й що такого? Можна і потерпіти заради рідних. Усього чотири зупинки проїхати, не пішки йти, — наполягала Наталія.
— Так приїжджайте самі і допоможіть дочці, — запропонувала Катерина. — Одразу побачите, як це виглядає на практиці.
— Ось уж не чекала від тебе такої черствості. Говорять правду. Місто змінює людей не на краще. У селищі люди куди сердечніші.
Катерина повільно поклала слухавку й на мить заплющила очі. У квартирі було тихо: Арсеній малював у своїй кімнаті, з кухні ледь чутно гудів холодильник. Вона подивилася на нові шафи, на рівно складені речі — і вперше за довгий час відчула не провину, а спокій.
Вона зрозуміла просту річ: родина — це не там, де зручно брати, а там, де вміють поважати межі. І якщо за цю тишу хтось назве її черствою — що ж, вона готова з цим жити.
