Алінка, звичайно, плакала. Рідні хором умовляли не робити драми з нісенітниці: «Ну не з трьома ж дітьми і після багатьох років шлюбу він тебе кинув? Подумаєш, рік зустрічалися». Після цього Алінка ревіла ще гірше, і дітей, і заміж за Пашку хотілося …
А потім зібралася і до столиці умотала. До інституту вступила, підробляла вечорами в кафе. Закрутило життя, відвернуло … А років через три, через спільних знайомих дізналася, в дерево її … так тепер вже не її – Пашка. Прямо на мотоциклі. У лікарні лежить, не ходить … І Христина білявка його негайно кинула, і друзі-товариші відвернулися. Тільки мати невпинно біля ліжка сина сидить.
І що ви думаєте? Зірвалася Алінка, в інституті академічну відпустку взяла – і до коханого зрадника рвонула. Перший час проганяв він її з палати, соромно було хлопцеві, що в такому вигляді перед колишньою, та й як кинув згадувати соромно. А гірше за все, що зрозумів, як необачно, он Христина яка виявилася …
Але Алінка не йшла. Щодня, як на роботу, де поїсти принесе, де медсестрі, санітарочці допоможе з Павлом впоратися. Золота дівка. А тут почула, що на ноги може Павла операція поставити, яку тільки в столиці фахівці проводять. А у матері Павла грошей ні копійки …
Зірвалася дівчисько до Києва, всі інстанції пройшла, вибила квоту якусь безкоштовну, доставку Павла до столиці організувала. І через півроку дивіться-но, хто на своїх ногах по парку поки ще невпевнено шкандибає? Павло! Гуляє так, з одного боку мати підтримує, з іншого Алінка для підстраховки йде. Надійний тил.
З такими рідними і близькими нічого не страшно. Розуміє це Павло, скоса на Алінку погляди кидає, повернути все хоче. А запропонувати не наважується. Соромно. Страшно … А ще через рік вже вп’ятьох по парку прогулюються: мати, Павло, Алінка та двійня в колясці. Зважився-таки Павло, зробив пропозицію. А Алінка взяла й погодилася. І тепер у них нова радість – підростають синок з донькою, двійнята. А інститут Алінка так і не закінчила.
