fbpx

Кохатися – легко, кохати завжди важко: шлюб, як приклад для виховання дітей

Більшість пар, які вирішили побратися, вважають шлюб остаточною метою. Однак шлюб не може бути заключним етапом або кінцем, а повинен бути початком, тому що приклад батьків має величезний вплив на формування особистості їхніх дітей. Діти дивляться на батьків, ідентифікують себе з ними через наслідування і відтворення в грі чоловічої або жіночої ролі.

Найголовніше — щоби нові покоління змогли правильно ідентифікувати себе як чоловіка або жінку (Франко Потенціо). На нашу думку, саме цей коментар повинен стати відправним пунктом, точкою відліку для батьків у їхній ролі вихователів дитини.

«Якщо це шлюб, то я його не хочу» «Результат» наших зусиль у вихованні, звісно ж, не гарантований. Тут виходять на поверхню різні чинники, серед яких свобода особистості відіграє головну роль. Проте з упевненістю можна стверджувати, що приклад батьків (любов між ними, їхнє спільне щоденне життя, ставлення до різних проблем, які приносить з собою життя, і спосіб їх вирішення) має величезний вплив на розвиток особистості дитини.

Подружня любов, емоційна єдність подружжя, сприятлива сімейна атмосфера — це чинники нормального розвитку дитини з моменту її народження (Роже Мюк’єллі). Тому варто трохи замислитися над сенсом шлюбу, над значенням подружнього зв’язку і слова «любов», також над цінністю дитини. Більшість пар, які вирішили побратися, вважають шлюб остаточною метою. Однак шлюб не може бути «заключним етапом або кінцем, а повинен бути початком,  це створення нового суб’єкту — пари, яка повинна розвиватися і вчитися жити» (Андре Берг).

В наш час, у більшості випадків, перш ніж одружитися, люди кілька років зустрічаються, і стиль їхнього життя в цей період не дуже відрізняється від життя подружнього. Вони разом їздять на відпочинок, провадять сeксуальне життя, ходять разом у кіно, на дискотеки. Одним словом, переживають ситуації, за своєю суттю приємні, легкі до прийняття, без зусиль і особистих зобов’язань! У таких стосунках бракує принципового поняття про повне проблем повсякденне життя і постійний контакт пари, а отже — протистояння характерів.

Тоді як у період залицяння закохані зустрічаються на обмежений час — у подружжі контакт між партнерами стає постійним і часто переривається тільки роботою. Постійне перебування разом, яке триває день у день, з року в рік, може добре функціонувати в перші роки шлюбу, але також може несподівано перетворитися в довгострокову проблему. Спільне життя, звісно, вимагає пристосування до і для іншої людини.

Читайте також: Чи можна кoхaтися в піст? – відповідь церкви

Секрет полягає в тому, щоби вміти поставити себе на другий план, а в центрі поставити потреби партнера, і це має бути взаємним. Абсолютно неприйнятно, коли тільки жінка пристосовується до потреб чоловіка. Необхідно, щоб обоє докладали однакових зусиль: чоловік і жінка взаємодоповнюють одне одного і рівні у своїй гідності.

Якщо візьмемо це до уваги, наші подружні стосунки будуть близькими, стабільними, повними взаємної довіри, єдності, розуміння, готовності допомогти, відданості, які необхідні в стосунках любові, що лежить в основі сім’ї. Дитячий досвід шлюбу батьків та сімейної атмосфери, повної конфліктів, становить основу (швидше підсвідому, ніж свідому) образу шлюбу та сім’ї. На рівні глибокого несвідомого виникає думка, що «коли це має бути шлюб, то краще його уникнути» або «якщо це має бути родина, то я не хочу родини».

Страх шлюбу — це страх перед неминучим повторенням «негативної моделі шлюбу батьків і страх страждати все життя». (Роже Мюк’єллі). Різні сценарії Подружнє життя, в якому необхідно зберегти жести, притаманні періоду заручин, складається однак, по суті, з ситуацій монотонних, що повторюються і за своєю природою викликають дуже помірний ентузіазм: прибирання будинку, розподіл фінансів, потреби, які зростають; робота, що дедалі більше поглинає і віддаляє від дому; догляд за дітьми та всі пов’язані з ним проблемами.

На жаль, у наш час відбувається щось протилежне вченню церкві. Вибір розглядається як один із варіантів, як одна з можливостей, і таким чином допускається можливість помилки, а значить — можливість заміни.

Між двома нормальними, дорослими, емоційно зрілими особистостями протилежної стaті любов є жeртвою, є бажанням догодити іншому, справити йому приємність, бажання бути на рівні ідеалізованого образу, який носить в собі інша людина, дієвою підтримкою, відповідальністю за те, що з ним відбувається, пошаною, що є чимось протилежним, ніж використання у власних цілях.

В любові, яка передбачає взаємність, «Я» виходить поза межі самого себе, не заперечуючи і не втрачаючи при цьому себе. Любов веде до вищої єдності, і саме завдяки її специфічній динаміці вона творча (Роже Мюк’єллі).
Джерело: CREDO

You cannot copy content of this page