Днями до мене в гості приїхала давня подруга, Олена. Вона вже багато років живе в іншому місті.
Оленка завжди була хохотушка-веселушка, товариська, легка на підйом. У 25 років вона народила сина від одруженого чоловіка. Відносини вони підтримують досі. Тобто вже більше 8 років вона знаходиться в статусі коханки. Не будемо говорити про дружину, яка з якихось причин тримається за гулящого мужика. А ось позиція Олени мені була незрозуміла. Якщо він не хоче розлучається, навіщо триматися за одруженого, в чому сенс таких відносин?
Її логіка виявилася напрочуд проста: поки вона знаходиться в статусі коханки, вона може робити все, що хоче, без будь-яких зобов’язань. А що, дуже зручно! Гроші на дитину він дає, приходить тоді, коли їй зручно, завжди чистий, поголений і приємно пахне, борщу щоденного не вимагає, шкарпетки по кутах не розкидає, зате завжди з презентом (в особливих випадках – по-дорожче і по-приємніше, а так – до чаю що-небудь або фрукти-продукти, іграшку-книжку дитині, приємну дрібницю).
З її слів: Коли дізналася, що у нас буде дитина, він хотів дружину кинути, навіть розповів їй все, пішов з дому. Прийшов до мене з валізою і обручкою. Я відмовилася, тому до дружини відправила. Як уявила: ось розлучиться, прийде до мене жити. Це ж треба готувати для нього, шкарпетки прати, все життя перебудовувати. А так, я вільна: хочу в кіно з подружками, хочу в клуб. Ніхто не контролює, СМС і дзвінки не перевіряє. Нікому нічим не зобов’язана. Не подобається – до побачення! До дружини! А любиш – так терпи.
Це, звичайно, все добре, зручно. Але я все одно ніяк не можу зрозуміти, як можна ділити свого мужика з іншою жінкою? Причому, це відноситься до обох: і до Оленки, і до дружини.
Фото ілюстративне з вільних джерел
