Людмила крутилася біля дзеркала, не знала яку краще сукню вибрати, щоб одягнути на корпоратив до чоловіка на роботу. Та на жаль ні одна із суконь не підходила, адже об’єми жінки дещо змінилися після появи дитини. Людмила дуже засмутилася, трохи посидівши та подумавши, вона вирішила піти та купити нову сукню.
Подзвонила та попросила матір щоб та прийшла та посиділа з онуком. А сама одягнулась в спортивний костюм, взяла сумочку та пішла по магазинам.
Обійшовся декілька магазинів з жіночим одягом, Людмила так і не знайшла потрібної сукні. Вона вже хотіла повертатися додому, але по дорозі вирішили ще зайти в один магазин.
І там почала роздивлятися та приміряти на себе біля дзеркала сукні. Продавець яка зустріла Людмилу, взяла телефон та подзвонила.
Вона говорила голосно, то було чути і Людмилі. Та сказала: “Христино, ану підійди сюди, тут твоя сестра прийшла та не може вибрати сукню, допоможи їй”. Людмила дуже здивувалася почувши це та сказала до продавця що в неї нема сестри. Та через декілька хвилин із складу до залу зайшла жінка, як дві краплі води схожа на Людмилу.
Жінки побачивши одна одну, остовпіли, що навіть забули як говорити. Потім вдвох пішли в кафе напроти, щоб поговорити.
Як виявилось вони були сестрами близнючками. Мати дівчат, залишила Людмилу, а Христину забрала, та як вона більше важила. Бо двох жінка зрозуміла що не прогодує, адже чоловіка не мала. Невдовзі жінки не стало, дівчаткам на той час було по сім років.
Христина залишилася жити з бабусею, в якої була мала пенсія. Тож дівчина з 15 років працювала на різних роботах.
Але роки прийшли і Христина все ж вивчилась і стала викладачкою в університеті, де і познайомилась з чоловіком.
Людмила теж розповіла, про те як вона жила та запросила Христину до себе в гості. А також покликала матір, яка й розповіла всю правду. Вона призналася що вони з чоловіком не мали дітей, і вирішили удочерити дівчинку, і їм сподобалась маленька Людмила.
Жінка сказала, що вона не знала що дівчинка має рідну сестру близнючку. Що якщо б вони знали тоді то обов’язково їх двох удочерили.
Після цього Людмила та Христина зі своїми сім’ями тримали дуже тісний зв’язок. Вони вже не хотіли вдруге, втратити одна одну.
На жаль так часто буває, що рідні втрачають зв’язок одні з одними. Але яке безмежне щастя коли вони все ж зустрічаються.
А у вас подібне щось було? Напишіть нам будь ласка, багатьом цікаво буде прочитати.
Ваша, Марія Барвінська.
