Марині з самого дитинства було непросто. Її батьки були суворими й вимогливими, завжди вказували, що робити та занадто контролювали. Коли дівчина підросла, вони підшукали їй нареченого.
— Буде так, як ми скажемо. – Неодноразово нагадував їй батько, і вона не мала іншого вибору, як погодитися з його рішенням.- Вийдеш за Андрія, будеш забезпеченою! Що тобі ще треба?
Сватання відбулось в найкращих українських традиціях. Молода пара зустрілася у затишній хаті, а вишиті рушники на стінах додавали святкової атмосфери. Її наречений Андрій здавався досить порядним хлопцем — високий, гарний, з доброю душею, як казала його мама.
Але Марина відчувала байдужість до цього молодого чоловіка. “Може, з часом прив’яжуся”. – Думала вона, коли поглядала у його чорні очі. “І я нарешті вирвуся з батьківського контролю”.
На осінь зіграли весілля і дівчина переїхала до чоловіка. Вона все намагалась зробити як найкраще, щоб догодити всім. Вчасно прати, старанно прибирати будинок, на городі допомагати та готувати смачні страви. Але почуття до чоловіка в жінки так і не з’явилось.
Вона намагалася бути доброю дружиною, але їх життя не ставало кращим. Він був занурений у роботу, а вона — в домашні клопоти. Ще й свекруха намагалась її виховувати. Дівчина все терпіла, адже суворе виховання забороняло їй щось казати проти.
Якось Марина задумалась:
— Чому я так тримаюся за цей шлюб?
Відповідь прийшла сама собою. Вона боялась ослухатись батьків. І цей страх псував їй все життя.
Якось набравшись сміливості вона наважилася сказати правду чоловіку:
— Андрію, я так більше не можу. Ми з тобою, як чужі люди, які живуть під одним дахом. Я хочу розлучитися.
Чоловік на мить зупинився, здивований й розгублений.
— Маринко, але ж ми маємо все, про що можна мріяти! Чому ти так говориш? – Запитав він.
Вона відчула, як його слова не знаходять відгуку в її серці.
— Ми маємо все, крім щастя. – Тихо промовила вона. – Ми не живемо, а просто існуємо поруч.
Наступні кілька днів були схожі на сон. Андрій намагався переконати її залишитися, але жінка була непохитною. Вона зрозуміла, що це її єдиний шанс знайти своє справжнє “я”.
Через місяць Марина вже жила окремо, орендуючи маленьку кімнату на околиці міста. Вона відчувала себе вільною, але водночас і наляканою. Жінка не знала, що чекає її далі, але була впевнена, що більше не повернеться до старого життя. Вона пішла навчатися на перукаря та знайшла роботу, щоб мати гроші на необхідні потреби.
Коли їй було особливо важко, вона не раз згадувала ті часи проведені у домі чоловіка, не раз хотіла повернутися, але не могла переступити через власну гордість та не хотіла жити з немилим.
Андрій з часом зрозумів, що так було краще для обох. Він зійшовся з іншою жінкою та намагався побудувати з нею щасливу сім’ю.
