Моя свекруха пхала свій ніс до нас з Тарасом ще коли ми зустрічались.
Вона вказувала йому що варто одягти, куди мене запросити.
Всі подарунки які Тарас робив були вибрані нею.
Одразу я не зважала, думала що якось саме минеться, але з часом ставало дедалі гірше.
Вона щей мені почала вказувати. Не та зачіска, і макіяж мене старить, я ввічливо намагалась пояснити їй, що не варто вмішуватись, але вона вперто не чула.
Коли ми з Тарасом з’їхались жити разом, вона приходила коли захоче.
-Тетяно Анатолівно, ви б могли попереджувати що прийдете.
Я ввічливо попросила. Вона лиш фиркнула.
– Я ще маю тобі звітувати? Ти диви що придумала.
Я дозволу питати не буду, коли захочу, тоді і приїду до свого синочка. А синочок тільки стояв та кліпав.
Він ніколи не міг сказати мамі правди.
Тарас перевів тему, але напружені були всі. Ми одружилися, і переїхали ще дальше від батьків, але мама не здавалася.
З появленням Артемчика вона ще більше набридала.
Я все робила не так. Вона пхала свій ніс навіть до годування.
Коли Артему виповнилось два роки я влаштувалась на підробіток.
Щоб мати для своїх потреб. Всім сказала що виходжу на роботу, на вісім годин, свекруха ітак майже живе в нас, то хоч користь від неї буде.
Тепер я сама ходжу по-магазинах, на каву, на зустрічі з подружками.
Моє життя стало набагато краще, тільки б Тарас не дізнався.
Автор: Настя. Передрук заборонений.
