Коли я доглядала за хворим чоловіком, мені допомагав наш сусід. Перенести чи перевернути коханого, приносив продукти з магазину, купував ліки. Декілька разів залишався у нас ночувати і так вийшло, що у нас це сталося. Я розумію, що вчинила підло, та мені так хотілося підтримки і тепла

Я заміжня, у нас сім’я з чотирьох чоловік. Все було чудово. Та раптом чоловік занедужав. Йому двічі було погано з серцем за тиждень. Це в його 35 років. Звичайно лікувалися у лікарні, а після того як виписали його ще місяць дома на лікарняному тримали.

Я почала помічати, що він себе дуже дивно поводить. Змінився сильно. Міг ввімкнути воду у ванній кімнаті і забути, поставити чайник на кухні на плиту і піти кудись. І чим далі тим більше було таких випадків. А минуло року взагалі дивився на мене ніби ясним поглядом, а не міг вимовити ні слова. Бувало й таке, що не міг впізнати мене і не розумів де знаходиться, а через деякий час згадував все.

Ми зверталися до різних лікарів, але визначити достовірну причину ніхто не міг. Після тривалого лікування нас відпустили додому. Декілька днів справді все було гаразд. Я зраділа, сподівалася, що все в минулому. Дітей від батьків забрала. Але наш спокій тривав не довго. В чоловіка знову почалося те саме, він хвилин десять згадував як правильно тримати виделку. Лікарі розводили руками. Лікування не допомагало, а хвороба швидко прогресувала. Минулого місяця його не стало.

Коли я доглядала за хворим чоловіком, мені допомагав наш сусід. Перенести чи перевернути коханого, приносив продукти з магазину, купував ліки. Декілька разів залишався у нас ночувати і так вийшло, що у нас це сталося. Я розумію, що вчинила підло. Та мені так хотілося підтримки і тепла.

Останні роки мого життя були просто нестерпні. Сльози смутку і полегшення біжать по моїх щоках. Я щиро сумую за свої чоловіком, але дуже втомилася від такого життя.