“Чи не забагато я чекаю?” — подумала вона, задерши голову і вдивляючись у своє відображення.
Їй було 65, і більшість її друзів і родичів не могли зрозуміти, чому вона вирішила зробити цей крок так пізно. Вони казали, що це не час, що вік не дозволяє почати новий етап життя. Але Ярослава вже давно усвідомила, що чужі думки і поради ніколи не мали значення для неї.
Не те щоб жінка була байдужа до чоловіків. За своє життя вона зустрічався з кількома. Навіть переїхала до одного з них, але ні з ким не хотіла одружуватись.
Просто жоден з них не здавався її таким. В той час як подруги ровесниці вже онуків бавили, Ярослава мріяла та справді вірила, що у кожного є своя друга половинка. Той, хто призначений долею.
І коли жінка потроху втрачала надію, коли її сподівання нарешті були винагороджені. Ярослава зустріла свою другу половинку – Олександра – зовсім неочікувано.
Це сталося, коли Ярослава вирішила вивести собаку на прогулянку. Прогулюючись по парку, вона побачила чоловіка, який сидів на лавці і читав газету.
Вона не звернула на нього увагу одразу, але враз помітила, що він тихо погладжує свого кота, який сидів поряд.
“Гарний котик”, — сказала Ярослава, зупиняючись біля лавки.
Олександр підняв голову і посміхнувся. Його очі були теплими і привітними, а обличчя — зразу привернуло її увагу.
“Так, він особливий. Але ви виглядаєте також дуже привітно. Це ваша собака?” — запитав Олександр, показуючи на пса.
Ярослава сміялася, вона сама не знає чому, але вирішила пожартувати: “Ні, не моя. Я просто проходила повз, і він до мене підбіг”, — відповіла вона.
І так почалася їхня розмова, яка, здавалося, не мала кінця. Ярослава і Олександр продовжували спілкуватися кожного дня, і кожен день вона починала більше розуміти, що він — це саме те, що їй бракувало.
“Олександре, ти не повіриш, але я завжди вважала, що вже не знайду нікого. Вік, певно, занадто великий для початку чогось нового”, — якось сказала вона йому після кількох місяців знайомства.
“Ярославо, я також колись думав, що вже не знайду любові. Але іноді доля дає нам шанс на другий початок”, — відповів Олександр, беручи її за руку.
Вони часто проводили час разом, і з кожним днем Ярослава все більше відчувала, що знайшла свою другу половинку. У її серці зароджувалася надія на новий етап життя, і після багатьох роздумів вона вирішила, що настав час змінити свою самотність на спільне життя з людиною, яку вона любить.
І ось, коли Ярослава заявила своїм друзям, що виходить заміж, реакція була здебільшого негативною.
“Ти серйозно?” — запитала одна з подруг, Ніна, з сумнівом на обличчі. “Тобі вже 65! Чи не пізно для цього? Ти не думаєш, що це неправильно?”
“Чому неправильно?” — відповіла Ярослава. “Я щаслива, і це головне. Не час мати щастя — це ми самі вирішуємо”.
“Але ж, Ярославо, ти ж розумієш, що це вже не так просто? Вік і здоров’я можуть не дозволити побудувати щось нове”, — продовжила Ніна.
“Вік — це лише число. І я вирішила, що для себе важливо бути щасливою. Не вік, а внутрішнє відчуття визначає, чи ми готові до нових можливостей. Я це відчуваю, і це єдине, що має значення”, — відповіла Ярослава.
Подруги намагалися її відговорити, але Ярослава вже твердо знала, що хоче бути разом з Олександром. Вона не слухала нікого, бо вірила, що не пізно змінити своє життя, не пізно знайти справжнє кохання і бути щасливою.
В день весілля Ярослава вийшла з дому у білому платті. Вона виглядала чудово, і в її очах було стільки щастя, що навіть ті, хто сумнівався в її рішенні, не могли не відчути цієї енергії.
Олександр зустрічав її біля вівтаря, посміхаючись. Він був щасливий, що змогли подолати всі труднощі і пройти цей шлях разом.
“Ярославо, я так радий, що ми знайшли один одного”, — сказав він, коли вона підходила до нього.
“І я, Олександре. Дякую долі, що дала мені цей шанс”, — відповіла вона, дивлячись в його очі.
Після весілля вони розповіли всім, хто сумнівався в їхньому рішенні, що це не просто так. Вони були щасливі і вдячні, що змогли знайти кохання, навіть після багатьох років самотності.
Ярослава зрозуміла, що не варто слухати чужі сумніви та обмеження, бо кожен сам обирає своє щастя. І найголовніше — не має значення, скільки тобі років, якщо ти готовий відкрити своє серце для нового кохання.
“Не слухайте тих, хто каже, що вже пізно. Якщо є можливість бути щасливим, треба йти за нею”, — сказала Ярослава на святкуванні їхнього весілля.
Як ви ставитеся до тих, хто запізно знаходить своє щастя?
Автор: Настя.
