Колишня свекруха теж людина: “І раптом заплакала, тихенько і так гірко, зовсім по-старечому”

В житті як на довгій ниві. Зустріла подругу, розговорилися, і серед інших новин : «А ти знаєш, я ходила в лікарню співробітницю відвідувати, а там твоя свекруха лежить, з серцем щось. Зовсім покинута, постаріла, ніхто їй навіть фруктів не принесе».

Потрібно відразу уточнити, що свекруха – колишня. Три роки тому я ще була одружена з Владом, її єдиним і улюбленим сином. Але чотири роки цього мого заміжжя сьогодні згадую, як найважчий і безрадісний час.

Я була закохана у Влада по вуха у мене не працювала голова, я навіть не помічала абсолютної зневаги ще до весілля.

А що стосується свекрухи, то її ставлення було видно з першої зустрічі, коли вона, прямо біля порога сказала: «Ну, подивимося, кого ти на цей раз привів!». І обвела мене з голови до ніг таким презирливим поглядом, що у мене мурашки по шкірі побігли.

Читайте також: Сповідь. Я не «Супержінка»

Чи любив мене Влад? Спочатку здавалося, що любив, інакше, чому ж він все-таки одружився зі мною всупереч бажанню матінки ?! Потім я вирішила, що матір він любить набагато більше, а тепер розумію, що Влад завжди любив тільки себе самого, «єдиного і неповторного».

Зраджувати він  почав, мало не з весілля. Правда, знову це я зараз розумію. Сімейне життя почалося зі сліз, бо на весіллі жених обіймав і веселився з усіма, крім мене – своєї нареченої. Мені він сказав, щоб я перестала говорити дурниці, адже одружився-то він на мені.

Його мати, Жанна Анатоліївна, з перших днів твердила мені, що Влад – красивий чоловік, тому він завжди буде користуватися увагою жінок. А моє завдання – догоджати чоловікові, якщо я хочу, щоб він мене не кинув. І я догоджала, як могла.

Подруги завжди мене лаяли за м’якотілість, поступливість і неконфліктність. Вони говорили, що я просто створена для того, щоб мені сіли на шию і ще поганяли. Але я й справді любила Влада і все йому прощала. Та й, крім того, прямих фактів у мене не було, крім того, останнього випадку …

Була осінь, вогко. Я застудилася, і начальник відправив мене з роботи додому, щоб я «інфекцiю не розносила». А вдома в подружньому ліжку я застала чоловіка з якоюсь дівчиною. Мовчки розвернулася і пішла до подруги.

До весілля я жила в малосімейці, яка мені від бабусі дісталася, а як заміж вийшла – ми її вирішили здавати. Отже, довелося мешканцям відмовити, і я перебралася до себе. А через деякий час до мене  заявився Влад з букетом квітів, веселий, як ні в чому не бувало, сказав, щоб я не робила дурниць, а поверталася додому. Витягнув шампанське і запропонував відсвяткувати примирення.

Ні вибачень, ні каяття, ні навіть видимої краплі провини  – все так, ніби нічого не сталося. Я дивилася на нього і не розуміла, за що, як можна було так зі мною вчинити ?! Чоловік зрадив – це так банально! Часто-густо таке зустрічається, але тоді мені здавалося, що це трагедія, яку ще ніхто в світі не переживав. Дурena була, закохана! Тоді, святкувати я відмовилася, а Влада випровадила, сказавши, що повертатися до нього не збираюся.

А потім прийшла Жанна Анатоліївна. З невдоволенням оглянула все навколо, гидливо струсила невидиму порошинку зі стільця, сіла і задекларувала: я повинна перестати мучити хлопчика і повернутися до своїх обов’язків. І що це я сама винна, так як втратила привабливість для Влада. Мені, мовляв, потрібно ретельніше стежити за собою і краще догоджати чоловікові.

Довго все розповідати. Потім було розлучення, на якому на мене вилили купу бруду. Про зради Влада ніхто і не згадував. Це я виявилась нечупарою, утриманкою, ледащом, грубіянкою і так далі. Свекруха все говорила, що вони прийняли мене в свою сім’ю, думали, що я буду вдячна за це, а я так ось вчинила непорядно!

Після розлучення я залишилася, в чому була, хоча всі ці роки працювала і заробляла більше Влада. Але це не має значення – головне, я була вільна і, образно кажучи, забилася в куток зализувати сердечні рани.

Час дійсно лікує, потихеньку я відійшла від цього шлюбу, тим більше, що з тих пір ні Влада, ні його матінку я ні разу не бачила і нічого про них не чула до цієї ось зустрічі з подругою. Я заміжня, у мене є зірочка-донечка, ми з чоловіком щасливі, все у нас добре.

Подруга вже давно побігла по своїх справах, а я думала про Жанну Анатоліївну. І стало мені її по-людськи шкода, адже хворіти – саме по собі важко, а якщо ти ще нікому не потрібна . Заголом, хоча чоловік і відмовляв, я зібрала передачу і відправилася в лікарню.

Я її не відразу впізнала: замість доглянутої, моложавої, завжди підтягнутої і ефектної Жанни Анатоліївни на ліжку лежала бабуся – сива, зморшкувата, неохайна. Впізнавши мене, вона спочатку спробувала натягнути на себе ковдру, а потім майже колишнім тоном сказала: «Що, прийшла порадіти? » Я мовчки стала виймати продукти з сумки. А вона продовжувала: «Це ти винна, що син став таким, якби ти не пішла, все було б добре! А тепер він кинув мене, я нікому не потрібна! »І раптом заплакала, тихенько і так гірко, зовсім по-старечому.

Я відвідувала Жанну Анатоліївну весь час, поки її не виписали. Сказати, що у нас повністю налагодилися відносини, не можна, але вона стала тихіше, спокійніше. Ми багато розмовляли, і іноді я бачила подяку в її очах. Влад так жодного разу мати не відвідав. Тепер мою колишню свекруху виписали, і я продовжую відвідувати її вже вдома, допомагаю по господарству, приношу продукти.

Чоловік сміється і називає мене «мати Тереза», але при цьому він якось сказав, що поважає мене за цей вчинок, хоча і не розуміє, як я змогла все забути. А чого тут незрозумілого – вона просто стара і хвора людина. І ще дуже нещасна, тому що поклала життя на єдиного сина, а він її кинув тоді, коли вона найбільше потребувала підтримки.

Адже вона  все сама розуміє, але зізнатися в цьому в голос,  означає оголосити, що все її життя – помилка і пройшло даремно. А я і не заводжу з нею такі розмови, але часто думаю, що моя дочка виросте зовсім іншою людиною – ми з чоловіком постараємося. Катерина Семененко

Джерело

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram