Крізь сон відчув, як хтось ніжно і з доброю душею поцілував мене в лоб. Ледь відкривши очі, я відразу ж обімлів, але стpaху я чомусь не відчував. Поруч з моїм ліжком стояла моя пoкiйна бабуся. Тоді вона мені допомогла

Життя склалося так, що в свої 17 років, я втратив батьків в aвтокaтacтрофі. Бабуся, будучи в своєму здоров’ї, взяла наді мною опіку, але жити я вирішив окремо, в квартирі, де до цього жив з батьками.

Тільки закінчивши школу, я вступив до університету, після трагедії довелося перевестися на заочну форму навчання, щоб заробляти хоч якусь копійку на життя. Бабуся, звичайно, допомагала мені гривнею, але я намагався не брати зайвого. Поклавши на себе тягар відповідальності, що маю забезпечувати себе сам, влаштувався в технічну підтримку інтернет-провайдера, а після зміни підробляв вантажником в місцевому магазині. Джерело

Я, звичайно, сильно вимотувався кожен день, але приємне відчуття, що в свої 17 років я вже міг забезпечити себе сам, гріло душу і давало стимул продовжувати в тому ж дусі.

Два дні на тиждень, коли видавався вільний вечір, приїжджав до бабусі, щоб допомогти по дому, за що вона завжди дякувала і набивала сумку їжею (самі знаєте, як бабусі люблять підгодовувати онуків) і проводжала додому. Я намагався відмовлятися від такої кількості продуктів, але бабуся відмови не приймала.

Так проходили дні, місяці, і непомітно пройшли року. На роботі пішов на підвищення (до супервайзера групи) і продовжував радіти, всупереч тому, що вантажником я вже не працював. Магазин прикрили, а через підвищення на роботі не було потреби шукати новий підробіток. На життя вистачало і навіть вистачало, щоб відкладати частину (збирав на машину).

Коли мені вже стукнуло 22 роки, накопичивши пристойну суму, я вирішив взяти машину в кредит. Слава богу, що була стабільна робота і скоплених грошей вистачало на 50% внеску від вартості автомобіля.

Через пів року після придбання в кредит машини, життя покотилося під укіс. Бабуся, на превеликий жаль, теж покинула цей світ, і, щоб якось організувати похopон, я вліз в ще один кредит. Після похopону, через місяць, зі скандалом довелося звільнитися з роботи, спроби знайти нову роботу не увінчалися успіхом. Доводилося перебиватися підробітками, але цих грошей катacтрофiчно не хватало, щоб гасити платежі по кредитах.

Уже прострочивши пару місяців, настирливо стали довбати колектори. Я хапався за голову, що ж робити, робота все ніяк не підверталася, я вже впадав у депpeсію, не знаючи, де шукати вихід. Виходу не залишалося, вирішив продати бабусину квартиру. Так співпало, що рішення про продаж квартири зійшлося з дев’ятим місяцем зі смepті бабусі.

Після того як подав документи в агенство на продаж, цієї ж ночі сталося наступне. Крізь сон відчув, як хтось ніжно і з доброю душею поцілував мене в лоб. Ледь відкривши очі, я відразу ж обімлів, але стpaху я чомусь не відчував. Поруч з моїм ліжком стояла моя покiйна бабуся, я намагався щось сказати, але від побаченого не міг видавити ні слова.

І тут, бачачи, як я намагаюся щось сказати, бабуся промовила: «Послухай мене, онуку, спасибі велике, що допомагав мені і що поxовaв мене по-людськи, мені зараз тут нагорі добре і спокійно, я тобі вдячна. Завтра піди в мою квартиру і в шафі знайдеш червону в’язану шкарпетку, що захована за речами, візьми її собі. А квартиру мою не продавай, стане в нагоді тобі ще». Вона нахилилася і знову поцілувала мене в чоло, я тут же провалився в сон.

На ранок за вікном світило сонце і на душі було якось тепло. Я вдавався питанням, що це – сон, або я бачив це в живу? Згадавши слова бабусі, я стрімко відправився до неї в квартиру. Виявивши цю саму червону шкарпетку, я був здивований, що все, що сказала бабуся, – чиста правда.

У шкарпетці лежала кругла сума (мабуть, заощадження бабусі), якої вистачало, щоб погасити мої кредити повністю, що я і зробив. Квартиру я зняв з продажу теж. Зітхнувши вільніше, я кинув всі сили на пошук роботи, яку знайшов через пару днів. Життя стало налагоджуватися.

Читайте також: Одружився я досить рано, в 22 роки, взяв, так би мовити, комплектом, відразу отримав дружину і дочку. А через 17 років я просто не міг стримати розпачу і сліз

Ось зараз мені вже 37 років, досі працюю на цій роботі, яку знайшов понад 10 років тому. Дослужився до начальника (спасибі університету, який я все-таки закінчив), одружився, і наpoдилася наша маленька принцеса. Квартиру, яку я отримав від бабусі, я подарую на 18-річчя своєї дочки, чомусь мені здається, що саме тому бабуся просила мене її не продавати. Я і до цього дня відчуваю, що вона наглядає за мною. Мій ангел-хранитель, моя улюблена бабуся, спасибі тобі за все.