Мене звати Катерина і в шлюбі живу більше десяти років. Три яких з батьками чоловіка.
Степан більше року хотів переїхати до них, мовляв за квартиру не треба буде платити, за дітьми буде кому приглянути, тай легше з батьками буде .
Я пручалась як могла, бо розуміла що це надзвичайно погана ідея.
Коли свекор потрапив в лікарню з складним діагнозом Степан зібрав наші речі і ми переїхали, щоб було легше доглядати за Петром Петровичем, коли його з лікарні випишуть.
Свекор пішов на поправку через декілька місяців, а я все надіялась, що ще трохи і ми перейдемо в інший дім.
На мене окрім роботи та дітей звалилися ще батьки чоловіка.
Олена Богданівна не була добродушною жінкою, вона все наше сімейне життя була не задоволена вибором сина.
Щоб не сталося, кожного разу була винна я.
Перед Різдвом завжди багато роботи, від прибирання до готування.
Минулі два роки, я брала на весь тиждень відпустку. Закочувала рукави і сиділа в кухні.
Пекла пляцки, варила холодець і кришила салати.
Свекруха жодного дня не приклала своєї руки.
Вона тільки холила і пирхала, що все не так. Любила казати, що мама нічого не навчила мене і що я безпомічна.
Все змінилось цього року. На початку грудня я поклала питання про переїзд ребром.
Свекор давно- давним здоровий, а свекруха дає ради на роботі, той дома зможе.
Діти теж хочуть переїхати, але чоловік був проти.
Ми довго сперечалися з Степаном.
Я зняла квартиру минулого тижня.
Мовчки спакувала нас і ми переїхали.
Степану сказала, щоб вибирав, і що чекаю на свята в нашому новому домі.
Він давно дорослий чоловік, і має вибрати свою сім’ю. В іншому випадку ми розлучимось. Але кроку назад я не дам.
Автор: Настя.
