Купувати дозволив лише сіль і по дитині щороку наpoджyвати вимагав: “Свєтка жила як вареник в маслі, а від чоловіка пішла, зовсім здypіла дівка”

-У Тамари дочка то розлучилася, чули? – шепочуться сусідки, – Не стала жити з чоловіком. Зовсім дівка з жиру збісалася: мужик же хороший, непитущий, заможний. Все у неї було, Томка сама хвалилася, що, як сир у маслі катаються: і обновки, і побутова техніка, і будинок повна чаша. А ось вернулась з донькою до матері. Ну нічого, на такого мужика відразу полювання оголосять. А ось Свєтка з дитиною і без приданого, даром не потрібна нікому.

Тамара, як і її дочка, 30-річна Світлана про ці розмови знають. Тільки на кожен рота не приставиш ворота. Як і в чужу шкуру не влізеш.

-Я заміж вийшла дівчинкою зовсім, – розповідає Світлана, – мені було тільки 19 років, а Вадим був такий представницький, серйозний. Мені здалося відповідальний і надійний. Я ж без батька виросла.

Вадим був старший від Свєти на 10 років. У нього вже була сформована система цінностей. Батько-бізнесмен залишив Вадиму хороший спадок, гроші були надійно вкладені, нерухомість ліквідна куплена, була і добре налагоджена фірма.

-Він красиво залицявся, після весілля вирішив майже всі матеріальні проблеми не тільки мами, але і моїх двоюрідних братів, влаштувавши їх на роботу. Та й спочатку ми жили дуже добре, я через рік наpoдила Катюшка, я займалася побутом.

Квартира в центрі столиці, своя машина, не було необхідності думати про те, на що купити продукти і речі. Світлана допомагала грошима матері.

-А на третьому році шлюбу зятьок, як звихнувся, – продовжує розмову вже мама Світлани, – заявив, що місто не місце, де повинна зростати його дочка й інші діти. Треба, мовляв, їхати в провінцію, жити на природі. І наполіг на своєму, хоча Світлані і не хотілося.

Дівчині довелося з академічної відпустки перевестися на заочне відділення, благо, що залишалася всього одна сесія і диплом вона все ж отримала.

Вони поїхали в глухе село, де Вадим почав налагоджувати натуральне господарство: прикупив землі, поставив дерев’яний просторий будинок, завів курей, свиней, корову.

-Я ніколи в селі навіть і в гостях не була, а тут – ціла ферма, – Світлана не може стримати сліз, – ні, він не змушував мене доїти корів, доглядати за свинями: для цього він найняв працівників. Але я повинна була сама пекти хліб, готувати для сім’ї та працівників, обробляти город. Крім солі чоловік тепер нічого не дозволяв купувати в магазині.

Все було своє: замість цукру мед, замість ковбаси – м’ясо. Може це і не погано, але Свєта почала боятися заскоків чоловіка.

Незабаром Вадим оголосив, що заміжня жінка повинна одягатися не в джинси, а в сукні і носити хустку. Гроші у них як і раніше були, але мамі висилати чоловік більше не дозволив, запропонувавши тещі переїхати до них: по господарству допомогати, та й далеко від poзпycного міста.

-Звичайно я відмовилася, – каже Тамара, – я мистецтвознавець, що мені в селі робити? Там навіть клубу немає, та й дурью маятися одним помахом зятя я не збиралася.

Потім Вадим викинув з дому телевізори, комп’ютер, телефон був тепер один і тільки у нього. Замість гаджетів він приніс в будинок ікони.

Доньку теж вбрав у сукні до підлоги і косинку, з дівчинки сміялися однокласники навіть в цій богом забутій глушині.

-Я завжди мріяв про патріархальну сім’ю, щоб на землі, щоб всі разом, – розповідав чоловік, і незмінно звертав увагу дружини, що вона повинна бути готова до того, що діти у них будуть наpoджyватися щорічно.

Світлана з жaxом думала про те, що доведеться знову наpoджувати, та ще й не один раз, адже перші пoлoги були дуже важкими. Вона зaвaгiтніла раз, другий, третій.

-8 вuкuднів за 4 роки. Лікарі в районній лікарні намагалися чоловікові сказати, що я не зможу винocити дитину, що вaгiтнiти знову мені вже просто небезпечно, організм виснажений. Але Вадим був непохитний: працювати треба, їсти все натуральне, і до церкви молитися ходити, тоді Господь і дасть довгоочікуваного малюка.

Після чергового вuкuдня, вийшовши з лікарні, Світлана, більше схожа вже на свою власну тінь, зателефонувала матері, взявши телефон у одного з працівників, благаючи її знайти машину і приїхати по неї і дочку.

-Я до племінників своїх звернулася, – так вони відмовили, злякалися, що роботи позбудуться, адже продовжували працювати на фірмі Вадима, – каже Тамара, – а чоловік подруги погодився.

Навіть речей, що носила Світлана в селі, з собою не взяли, тільки документи і речі дочки. Поїхали таємно, в ніч, коли Вадим уже заснув.

-Чоловік спочатку сильно докучав, приїжджав, дзвонив. Ні, він не погpoжував, він намагався «наставити» мене на шлях істинний. Говорив, що пропадемо з донькою в місті, що грошей він не дасть, що я вирощу дочкy в гнізді poзпyсти і вона буде втрачена для вічного життя.

Читайте також: Мама була, – мимрить чоловік, – вона в холодильник полізла і забрала все, сказала, що нам твої предки ще привезуть: Дякую за сина, а тепер пішов геть, разом зі своєю мамою!

Світлана вважала, що Вадим просто звихнувся. Через півроку їх розлучили. Вона влаштувалася на роботу, дочка пішла в нормальну школу, ходить в гуртки і басейн, спілкується з однолітками і грає в комп’ютері. Про батька, про їх сільське життя вона теж згадує без задоволення.

-Так нехай язиками чешуть, – Тамара махає рукою на сусідок, що тепер щовечора біля під’їзду перемивають їм кістки, – у Марії Петрівни внучка на виданні, я їй адресу і телефон зятя колишнього запропонувала. Але щось відмовилася вона свою Настю в село відправляти. Та й Настя в рік по дитині наpoджyвати, бажанням не горить!

Світлана ж заміж більше не збирається, каже, що наїлася вона заміжнього життя, краще вже одна, як мама, ніж з таким надійним і господарським.

Джерело.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram