Аліса жила одна з тих самих пір, як овдовіла. З головою поринувши в роботу, щоб впоратися з горем, вона не відповідала ні на чиї залицяння. Хоча бажаючих було більш ніж достатньо. Молода миловидна жінка, при квартирі і кар’єрі – завидна партія.
Стосунків жінці не треба було, чоловіка вона любила більше життя і так і не змогла змиритися з втратою. Про одне Аліса шкодувала – дитину від коханого не народила. Думала, що встигну. Хто знав, що так воно все повернеться?
Алісі зараз злегка за сорок. І півтора роки тому від неї з’їхала скромна дівчина Люба, яку посватала міській жительці троюрідна сестра Ксенія з селища десь під Житомиром. Прожила Люба у Аліси п’ять років.
– Ти все одно одна, а моя Любка тобі і по господарству, і за продуктами. Працьовита вона у мене, не гуляща, порядна. Навіщо їй в гуртожитку тулитися, раз рідня в столиці є? – вмовляла Алісу Ксенія Дмитрівна, , далека родичка, яка казна-звідки взяла її номер телефону. – Грошима, само собою, підсобимо. Багато не зможемо, але якусь тисячу в місяць нашкрябаємо.
Від грошей за оренду Аліса відмовилася, при шестизначній зарплаті їй було соромно брати гроші з бідної рідні. Дами домовилися, що ці кошти підуть Любі на зошити і предмети гігієни. Відпускала Аліса Любу з важким серцем. Звикла вона до дівчини, що стала незамінною помічницею. Та й не нудно було удвох, після стількох років самотності.
Аліса поверталася в порожню квартиру, сама готувала їжу, нудьгуючи за часами, коли вдома її чекала смачна вечеря, приготована працьовитими Любиними руками. Після повернення додому Люба тітоньці не дзвонила і не писала, а її мобільний був постійно недоступний, що ще більше засмучувало Алісу.
Щоб не бути одній, Аліса хотіла здати одну з кімнат своєї квартири. Але одна справа прихистити споріднену людину, і зовсім інша – сторонню. Злякалася Аліса і викинула цю ідею з голови.
Липень 2018
– Любка-то Ксюшкина заміж виходить! – втішила Алісу під час чергового нечастого дзвінка одна з родичок з самого Житомира. – У липні, 20 числа. Справляти у Ксюшки вдома будуть. Тебе-то звали? Любка адже у тебе жила стільки часу. Повинні були покликати. А нас не запросили, Ксюша сказала, що місця для нас немає в будинку. Уявляєш?
– Ні, не кликали. – здивувалася Аліса. Хоча чому було дивуватися. П’ять років годувала-поїла далеку племінницю, справу свою зробила, а тепер нікому не потрібна. Вирішила Аліса так на весілля їхати, без запрошення. розсудивши: – Не виженуть же? Тим більше, з подарунками.
Приїхавши до будинку троюрідною сестри, Аліса зрозуміла, що запізнилася. Музика, гучний регіт, що доноситься з дому, розсипані по двору рис і конфетті. Перерахувавши суму в подарунковому конверті – 7 тисяч гривень, Аліса замкнула за собою хвіртку і уважно оглянула будинок, який не бачила з часів своєї молодості.
Нові пластикові вікна, мансарда, великий гараж і сучасні теплиці на ділянці. Той напівзруйнований будиночок з пам’яті Аліси мало нагадував себе теперішнього. Аліса пораділа, що Ксенія добре живе, і попрямувала в будинок.
Люба дійсно вийшла заміж. Але ця Люба не мала нічого спільного з тією дівчиною, що жила 5 років у Аліси. Повна брюнетка у весільній сукні і з цигаркою в зубах була повною протилежністю щупленькій блондинці без шкідливих звичок, з якою Аліса пліч-о-пліч жила в своїй трійці цілих 5 років.
– Ти чого це без запрошення приперлася? – вимкнувши музику запитала Ксенія.
– Думала, моє запрошення загубилося на пошті. Де Люба? – з гідністю запитала Аліса.
– Твоя-то? А шиш її знає! – розсміялася Ксенія. – Але ти сама винна. Приїжджала б частіше, знала б, як твоя племінниця виглядає. Зажерлась в своїй столиці, зазналася. Ти, як овдовіла, могла б і нас до себе покликати. Але ми ж пиками не вийшли для столичної мешканки! Квартирантка у тебе жила! Квартирантка! Вона мені гроші платила за те, що я її своєю дочкою тобі представила! 5 тисяч в місяць! Це що там у тебе в руках? – жадібно блиснула очима господиня будинку, побачивши в руках гості конверт.
– Нічого. Щастя і любові нареченим. Прощавай, Ксюшо! – Аліса сховала конверт в кишеню і вийшла з дому, акуратно причинивши за собою двері. По дорозі до Житомира, Аліса зателефонувала родичам, які живуть там, і попросилася до них заїхати.
– Звісно приїзди! Ми стіл накриємо! – відповідь трохи підняла жінці настрій.
– Оце так! А ми і не знали … Любка-то і носа з селища не показувала, ось ми і думали, що вона у тебе! Ну Ксюшка, ну жучка! Вона дзвонила, все хвалилася, а я-то думала, звідки у неї гроші на вікна та теплиці? Гараж побудували, машину поміняли. Теж вітчизняну взяли, але свіжіше. Ну справи … Ти, Алісо, не переживай. Ми її так по всій рідні ославимо, мало не покажеться! – через кілька годин Аліса сиділа за столом і слухала співчуваючі промови.
– Не треба. Бог їй суддя. – відмахнулася Аліса від пропозиції помсти Ксенії у вигляді слави.
– Ти приїжджай частіше, зовсім про нас забула. Років вже 20 не була.
– Працюю я, часу зовсім немає. Гаразд, спасибі, поїду я. – Аліса відкланялася, дочекалася люб’язно викликане родичами таксі і поїхала на вокзал. У поїзді Аліса задрімала, і приснився їй сон, в якому вона стала матір’ю. Володарка пронизливого погляду сірих очей пообіцяла: – Ми скоро зустрінемося, мамо!
Прокинувшись, Аліса перебирала залишки спогадів сну. І де ж шукати цю дитину? Народити? Раніше треба було. Знайти вдівця з дитиною? На дорозі не валяються. Вийшовши з вагона, погляд Аліси натрапив на величезну розтяжку з соціальною рекламою та зображенням вихованця дитячого будинку.
– А чому б і ні? – вголос запитала жінка і зробила зарубку в пам’яті: в понеділок, після роботи, відвідати органи опіки та піклування щоб поцікавитися, чи зможе самотня жінка взяти на виховання дитину, що залишилася без піклування батьків.
Січень 2019
– Мамо Алісо, а скоро ти мене забереш додому?
Аліса посміхнулася, дивлячись на величезні сірі очі 5-річної дівчинки: – Скоро, дитинко, скоро. Через тиждень буде судове засідання. Все пройде добре. А потім я відразу тебе заберу. Потерпи, мишко, трохи зовсім потерпи.
– Я потерплю. Я вже велика і вмію терпіти. – важливо кивнула дівчинка, у якої скоро з’явиться найважливіше в житті будь-якої дитини – любляча мама.
Фото ілюстративне з вільних джерел
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО! Спеціально для osoblyva.com
