Після того, як батьків не стало, я залишилась під опікою тітки Софії. Вона була сувора, але справедлива. І хоч моє серце в ті роки було розбитим від втрати, я намагалася бути сильною. Тітка завжди нагадувала, що я маю бути вдячною за її турботу, бо інакше могла б опинитися у дитячому будинку.
Коли я закінчила школу і вступила до університету, я мала надію на нове життя. Проте тітка Софія вирішила, що настав час мені самій влаштовуватися у житті. Одного вечора, сидячи за кухонним столом, вона сказала мені:
— Олено, ти вже доросла. Мусиш навчитися самостійності. У гуртожитку житимеш, на стипендію, вистачить на їжу. А якщо треба ще якісь гроші — робота завжди є.
Її слова різали мене. Я мала навчитися виживати. Так почалося моє студентське життя.
Проте серед всіх цих турбот з’явилася одна яскрава пляма – Кирило. Високий, розумний, харизматичний. Його очі світилися щирістю, його слова заповнювали кожну порожнину моєї душі. Ми закохалися одне в одного і ті місяці були найкращими у моєму житті.
Але раптом усе змінилося. Спершу я помітила, що мені погано вранці. Здавалося, що кожна дрібниця дратує, що світ втрачає фарби. Одного разу я навіть зомліла прямо на лекції. Лікар у студентській лікарні сказала мені, до якого фахівця слід звернутися.
— Ні, цього не може бути, — прошепотіла я, обхопивши голову руками. Проте тривога у мені зростала. Я купила тест в аптеці, і коли побачила дві смужки, світ перевернувся. Що робити? Мені було всього 18 років, а переді мною стояла величезна відповідальність. Я вирішила розповісти Кирилові.
Я постукала у двері його квартири. Двері відчинила його мати – сувора, елегантна жінка з холодним поглядом. Вона виглядала здивованою, але запросила мене увійти.
— Що трапилося, дівчинко? — запитала вона, дивлячись на мене з дивною посмішкою.
Зі страхом у голосі я розповіла їй, що при надії. Якимсь дивом вона навіть здавалася співчутливою.
— Не хвилюйся, дитино. Ми все вирішимо, — сказала вона, кладучи руку мені на плече.
На хвилинку я подумала, що все буде добре. Але вже через кілька днів я зрозуміла, який “план” був у неї насправді.
— Кирило ще надто молодий, — сказала вона мені. — Він не готовий до такої відповідальності і, чесно кажучи, ти не та дівчина, яка йому потрібна. Можливо, буде краще, якщо ви просто розійдетеся. Я дам тобі гроші, щоб ти могла почати нове життя і дати йому спокій. А зараз ми поїдемо та розв’яжемо твою проблему. Не хвилюйся, я все оплачу. Не хвилюйся, все буде добре.
У мене мала бути двійня. Я твердо вирішила, що залишу дітей, але відмовлюсь від кохання. Я взяла гроші та спробувала знайти підтримку у Кирила, але його мати не дозволила нам навіть поговорити. Кожна спроба звернутися до нього закінчувалася тим, що вона нагадувала мені про нашу “домовленість”.
І я здалася. Я не змогла тоді постояти за себе та за наше з Кирилом майбутнє. Найбільше не хотіла говорити, що залишила дітей. Мені потрібна була допомога, але нікого крім тітки Софії у мене не було. До неї повертатися мені не хотілося. У неї повна хата сторонніх чоловіків та купа пляшок весь час. Тому я повернулася у батьківську квартиру. Вона багато років стояла зачиненою, але час від часу я туди навідувалась. Витирала пил та передивлялася старі сімейні фотографії. Одне радувало, що у мені було де жити.
З пологового будинку з малюками мене забрав сусід Микола. Його мати, Наталія Федорівна, мені дуже допомогла та всьому навчила. Вона своїх підняла трьох й розуміла, як це важко. Саме з її ініціативи всім будинком назбирали мені речей для малюків, хтось допоміг придбати візок для двійні. Я була щаслива, що не самотня.
Коли дітям виповнилося сім місяців, я прогулювалося парком, й ненароком побачила маму Кирила. Вона сиділа на лавці у парку та плакала якійсь жінці літнього віку. Все жалілася, що син поїхав за кордон на навчання, а їй навіть не дзвонить. Тільки у соцмережах виставляє фото то з однією дівчиною, то з другою, ніби дратує мене. А потім вона додала:
— Якби я знала, що так буде, то дозволила б йому одружитися з тою дівчиною, яка носила його дітей. І онуки у мене були б…
Я подивилася на цю ситуацію з боку та тихо пройшла повз жінку у роздумах, чи потрібна мені така свекруха й такий невірний чоловік.
