-Людоньки, а як тепер порєдного хлопа відрізнити від брехливого? Людоньки, а у вас який чоловік. Бо мій показав своє лице. Може дасте якусь пораду, або чи проходили ви через таке бо я в розпачі, зовсім не знаю що робити дальше.
“Не спіши приїжджати додому. У мене бізнес на нулі, ледве комуналку оплачую. Я вже чую що в мене 210 на 120 щось скаче щовечора. Будь з дітьми у Італії, поживіть ще трішки. погуляйте, подивіться на країну. Не хвилюйся, дай мені часу все налагодити”. Сказав мій дорогий чоловік.
Це була перша його фраза в повідомленні, і вона здивувала дуже. Як це так? Чому він, замість того щоб скучати за сім’єю, так спокійно ставиться до її відсутності?
Я була впевнена, що зазвичай чоловік мав би переживати, хоч трохи сумувати за дружиною і дітьми. А замість цього… Це було так дивно! Чому він не хоче її повернення? Це питання не давало мені спокою.
В Італії життя було не таким легким, як я уявляла. Я працювала, навчала дітей, та ще й намагалася підтримувати зв’язок з чоловіком. Але після того дзвінка, після його зневажливого прохання залишитися ще, почала відчувати, що щось не так. Може, він просто не хоче мене вдома? А може, він просто змінився?
Через кілька місяців я прийняла рішення — повернутися додому з дітьми. Було важко залишати Італію, де ми з дітьми вже адаптувалися, але щось в моєму серці підказувало, що я повинна повернутися.
Їхала додому, маючи на увазі, що чоловік чекає на повернення, що, можливо, все налагодиться, коли я знову буду поруч.
Але, коли я повернулася додому, перше, що мене вразило, — це дивний безлад у квартирі. Відчула, що щось не так, але навіть не могла зрозуміти, що саме.
Діти були раді поверненню, але я не могла не помітити, що квартира виглядала так, наче ніхто тут не жив. Відсутність порядку і навіть запаху свіжості. Йшла по кімнатах і бачила, як пилюка прилипла до підлоги, а меблі стояли бездоганно, але якось занедбані.
“Дивно,” — думала я, відкриваючи холодильник. Від нього одразу пішов неприємний запах, і тоді зрозуміла, що холодильник майже порожній, а продукти, які там були, виглядали зовсім не свіжими.
“Де ти був останні два роки?” — подумала я, стоячи в порожній кухні. Це питання в голові як жувачка крутилося.
Я розуміла, що все не так просто. Поступово почала підозрювати, що чоловік живе зовсім не так, як я собі уявляла. І не просто живе, а, очевидно, має якусь таємницю.
Докази з’явилися самі. Я не змогла стриматися і почала шукати. І тут мої очі впали на маленький ящик з різними папірчиками. Там були чеки, почала переглядати їх, і чим більше дивилася, тим більше серце билося все швидше від здивування.
“Оплата за двох у ресторані, поїздки в межах міста, так, це дуже цікаво… Не раз. І це не за один день…” — читала, намагаючись збагнути, що відбувається.
Дивилася на кожен чек, і перед моїми очима відкривався зовсім інший світ, ніж той, який я знала. Виявилося, що мій чоловік не так вже й бідний. Він не потребував грошей, щоб «ледве комуналку оплачувати». Усе це було неправдою. Маячня.
А ще більше, коли я побачила чеки з курортних зон, поїздки на вихідні поза місто — зі своєю новою «компаньйонкою». Я навіть знайшла повідомлення, в яких він описував свої романтичні вечори з іншою жінкою. Виявляється, чоловік вже давно мав іншу.
Вся ілюзія благополучного сімейного життя почала руйнуватися. Не могла повірити своїм очам. Як він міг так легко збрехати, як він міг бути настільки байдужим до того, що їхній шлюб і родина просто розпадались на її очах?
Я не могла більше мовчати. Сіла поруч з чоловіком, коли він повернувся додому після роботи.
— Ти знаєш, я знайшла щось дуже цікаве, — сказала я холодно, дивлячись на нього.
— Що? — запитав він, ніби не підозрюючи, що сталося.
— Це чеки, — даючи йому пачку паперів.
— Ресторан, подорожі, готелі. І це ще не все. Ти скільки часу думаєш обманювати мене?
Він змовчав. Його погляд став зніяковілим, він не зміг знайти слів. Я зрозуміла, що він не готовий говорити правду.
— Ти думав, я не зрозумію? — продовжувала вона.
— Ти живеш іншим життям, але чому мені, твоїй дружині, потрібно було все це дізнаватися? Ми з дітьми чекали на тебе. А ти живеш без нас і не бідуєш а розважаєшся і розважаєш свою “подружку”.
—Тепер я зрозумів. Вибач. Ти мені дуже цінна, я розумію що втрачаю сімʼю і все через мене. Який я бовдуряка. Я хочу бути з вами.
Життя моє змінилося за одну мить. Мій світ, сім’я, майбутнє — ні, не пішло під воду. Я робила неймовірний висновок. Я собою задоволена.
Це була не просто історія, це була історія про втрату довіри.
Автор: Людмила.
