Пишу історію, бо просто хочеться поділитися тим, що нікому не можу сказати.
Мені 30 років, є восьмирічна донька, виховую її сама.
Житла свого немає, винаймаю квартиру, працюю (зарплата 25 тисяч, але для нашого міста це хороша).
Ще у 2013 році, будучи молодою, яка вірить у людей та вічне кохання, набрала на себе кредитів, які просила взяти батько моєї майбутньої дитини на розвиток своєї справи.
Потім дитина появилася, батько зник, виїхавши до іншої країни, кредити залишилися. Частину я абияк виплатила, але залишався один на 180 тисяч.
З 2016 року від банку щодо нього вимог не було, а тут нещодавно у день зарплати нічого не отримала.
Виявляється, що зарплатну картку заарештували пристави. Суд виніс заочне рішення, і я винна банку 430 тисяч.
Майже водночас відходить у вічність моя мама. Набрала боргів. У результаті зараз я зовсім без грошей, у боргах, пристави утримують 50% зарплати, залишається 12 500, з яких 12 віддаю за орендоване житло.
Скасувати рішення суду у зв’язку із закінченням строку позовної давності поки не виходить.
Допомогти мені нема кому, раніше допомагала мама, але її не стало.
За житло вже винна за місяць, грошей немає навіть на хліб.
Не знаю, що робити далі, сили просто вже немає. Суцільна чорна смуга.
Дивишся, що хтось розкидається мільйонами, а тут начебто живеш-живеш, платиш податки, крутишся-стараєшся, а в результаті все так.
Навіть посібник для матерів-одинаків мені не належить, тому що зарплата 25 тисяч.
Останній тиждень плачу ночами, думаю про те, що мені робити, боюсь щоби дочку не забрали до дитячого будинку.
Вона в мене велика розумниця.
Якось так. Дякую, що прочитали.
Автор: Оксана
