Він і не помітив, як вона прошмигнула в його машину: перелякана, худенька дівчинка.
– Будь ласка, поїхали, – благаючи, сказала, дівчинка.
– Куди поїхали? Ти звідки взялася? – суворо запитав Юрій.
– Я по дорозі все розповім, давайте від’їдемо.
Юрій, сорокарічний водій, підробляв вечорами, щоб прогодувати сім’ю. Офіційно він працював на заводі, але тоді, в 90-і, зарплату давали з затримкою місяці на три-чотири.
За ті півроку, що займався візництвом, надивився всякого: доводилося підвозити і бaндитів, і пyтaн, і нових багатих. Тому тримав при собі пicтолет газовий. Але на дівчину пicтолет не спрямуєш: майже дитина. А з іншого боку, хто її знає: може вона і не одна.
– Поки не розкажеш, куди тобі терміново треба, не повезу.
Дівча подивилася по сторонах і раптом нахилилася, сховавшись. Юрій теж подивився: метрів за тридцять стояв літній чоловік і озирався навколо. Юрій чомусь усвідомив, що стpaх дівчинки пов’язаний саме з цим чоловіком. Він потихеньку рушив з місця і проїхав повз його.
Від’їхавши подалі, звернувся до пасажирки: – Ну, розповідай, від кого біжиш і куди тебе везти.
– Мені на Баумана треба, номер будинку не пам’ятаю, я покажу.
– А це що за мужик був, не тебе визирав?
– Наречений, – сказала дівчинка.
Юрій натиснув на гальма: – Чий наречений?
– Мій наречений.
– А років тобі скільки?
– Двадцять.
– Не вірю.
Дівчинка дістала з сумочки паспорт і подала водієві. Все вірно: дійсно двадцять років, хоча виглядає як підліток. І вона розповіла, що батька давно в немає. Її мамі сорок вісім років, вона незаміжня, дає уроки фортепіано вдома, – це єдиний заробіток. Грошей не вистачає навіть на їжу. Але недавно з’явився Аркадій – п’ятдесяти восьмирічний знайомий її мами. І через тиждень мама сказала, що Аркадій сватається до Свєти (так звали пасажирку) і що вона дала згоду, оскільки він забезпечений чоловік і це їх єдиний порятунок.
– Мама знає, де живе твоя подруга, до якої ми зараз їдемо? – запитав Юрій.
– Знає.
– Значить сенсу немає туди їхати.
Юрій розвернувся і поїхав в інший бік: – Відвезу тебе до своєї матері поки, а там видно буде.
– Ой, я не можу до вас, – заплакала дівчина, – у мене вдома дитина залишилася, – Альошці всього два рочки; мама мені його не віддає, каже, як вийду заміж за Аркадія, так і сина віддасть мені. Я разом з подружкою викрасти його хочу.
– Не займайся дурницями, – сказав Юрій, – цей Аркадій вас пpидyшить, і маму твою заодно.
– Батько дитини де?
– Він не визнає Альошку.
– Зрозуміло. Повна засідка.
Того вечора Юрій відвіз дівчину до своєї матері. А на другий день зустрівся зі своїм давнім другом – майором міліції у відставці. Георгій вислухав історію, зустрівся з дівчиною, яку за допомогою шфнтфжу хочуть заміж видати за похилого мужика. Потім Георгій навів довідки по старим зв’язкам. І через два дні вони вирушили разом зі Світланою до її матері.
Жінка була вдома з онуком. Хлопчик відразу побіг до Свєти, – видно було, що дитина і його молода мама люблять одне одного. Георгію досить було згадати міліцію, як мати Свєти відразу відступилася. Вона не противилася, коли Свєта збирала речі свої і дитини.
У передпокої пролунав дзвінок. Георгій пішов разом з господинею. У дверях стояв немолодий, сивочолий чоловік, – це і був Аркадій. Дізнавшись, у чому справа, він видавив на своєму обличчі удавану усмішку, сказавши, що він Світланку ні до чого не примушує.
У той же день Юрій посадив Свєту на поїзд і вона виїхала в інше місто до тітки, – рідної сестри її батька. Юрій заручився її упевненістю, що тітка чекає її і що все у неї буде добре.
– Проривайся там, чіпляйся за життя і не здавайся, – напучував Юрій.
Читайте також: “Я їсти хочу! Мама два дні спить, я її не зміг розбудити, а я їсти дуже хочу”
З того дня він більше її не бачив. Минуло двадцять п’ять років. Мене запросили до дядька Юри на ювілей – на 65-річчя. Його дружина Ольга Іванівна говорила про чоловіка багато хороших слів, але частіше за все підкреслювала, що чуйний він на чужу біду. І ось тоді і розповіла цей випадок зі Світланою. Але ж міг висадити з машини або відвезти до подружки, а там хоч трава не рости. І ризикував, але дівчину врятував. Шкода, що не знає, як доля її склалася.
– Найстpaшніше, – згадував Юрій Васильович, що в очах матері Світлани не було ні любові до дочки, ні співчуття. Я помітив тільки роздpaтування, що не вдалося їй за рахунок дочки безбідне життя собі влаштувати.
