Сонячний осінній день у маленькому містечку на околиці міста видався напрочуд теплим. Листя на деревах уже почало золотитися, але повітря ще зберігало літню м’якість.
У будинку Галини Петрівни, статечної жінки років шістдесяти, панувала метушня. Сьогодні вона задумала влаштувати грандіозне святкування для своїх двох онуків — Матвійчика, якому виповнилося шість, і Сергійка, якому було вже вісім.
Ідея об’єднати їхні дні народження в один день прийшла їй у голову несподівано, але здавалася їй надзвичайно вдалою.
Проте одна маленька деталь ускладнювала ситуацію: Галина Петрівна забула повідомити про свій задум синові та невістці, батькам Сергійка. І ця дрібниця, як виявиться згодом, стане початком цілої низки подій.
Галина Петрівна сиділа за великим дубовим столом у своїй просторій кухні, попиваючи трав’яний чай. Її донька Олена, мати Матвійчика, нещодавно зізналася, що цього року в них із чоловіком, Антоном, скрутне фінансове становище.
Бізнес Антона, невеличка майстерня з ремонту техніки, ледве трималася на плаву після чергового підвищення цін на запчастини. Олена зітхала, що не зможе влаштувати синові гідне свято на день народження.
— Мамо, ми, звісно, щось придумаємо, — казала Олена, нервово накручуючи локон на палець. — Але, знаєш, Матвійчик так мріє про нову машинку на радіокеруванні, а ми… ну, ти розумієш.
Галина Петрівна слухала доньку, киваючи, але в її голові вже визрівав план. Вона обожнювала своїх онуків і не могла допустити, щоб хтось із них залишився без свята.
До того ж, день народження Сергійка, сина її старшого сина Ігоря, був лише на три дні пізніше за Матвійчикове. “Чому б не влаштувати одне велике свято для обох?” — подумала вона. Це здавалося ідеальним рішенням: економно, весело і справедливо.
Вона уявляла, як онуки радітимуть, як родина збереться разом, а стіл ломитиметься від смаколиків.
— Олено, не переживай, — сказала Галина Петрівна, погладжуючи доньку по руці. — Я все візьму на себе. Матвійчик матиме свято, яке запам’ятає надовго!
Олена зітхнула з полегшенням і обійняла маму.
— Ти просто чарівниця, мамо! Дякую тобі!
Галина Петрівна лише посміхнулася, але в її очах уже блищали іскри ентузіазму. Вона не стала уточнювати, що планує святкувати не лише день народження Матвійчика, а й Сергійка.
У її голові це виглядало як сюрприз, який усіх приємно здивує. Але вона не врахувала одного: її син Ігор і його дружина Наталя, батьки Сергійка, нічого не знали про її задум.
Наступні два тижні Галина Петрівна перетворилася на справжнього генерала святкової кампанії. Вона склала список гостей, до якого увійшли всі родичі: її молодший брат із сім’єю, двоюрідна сестра з Вінниці, сусіди, які давно стали “майже ріднею”, і навіть кум із кумою, які обожнювали вечірки.
Вона замовила величезний торт із фігурками супергероїв для Матвійчика і космічним кораблем для Сергійка. У місцевому магазині іграшок вона придбала машинку на радіокеруванні для Матвійчика і конструктор із зорельотами для Сергійка.
— Оце буде радість! — радісно вигукнула вона, коли продавець пакував подарунки в яскраві коробки.
Кухня Галини Петрівни гуділа, як вулик. Вона готувала фірмові голубці, пекла пироги з вишнями, маринувала курячі крильця і навіть замовила у подруги-кондитерки набір капкейків із різнокольоровим кремом.
У дворі вона встановила надувний батут, який орендувала за чималі гроші, і прикрасила альтанку повітряними кульками у вигляді зірочок і машинок.
— Мамо, ти впевнена, що впораєшся? — питала Олена, заходячи до будинку й бачачи, як Галина Петрівна метушиться між каструлями й декорами.
— Та що там справлятися! — відмахнулася свекруха. — Я ще ого-го! А ти краще подумай, у що Матвійчика вбрати. Хай буде як із картинки!
Олена лише сміялася, вдячна за мамину енергію. Вона навіть не підозрювала, що свято буде не лише для її сина.
Тим часом Ігор і Наталя, які жили в сусідньому районі, нічого не знали про підготовку. Галина Петрівна, закрутившись у справах, просто забула їм подзвонити.
Вона була впевнена, що син із невісткою здогадаються, адже вона натякала Ігореві минулого тижня, що “скоро буде великий сімейний захід”.
Але Ігор, зайнятий роботою на будівництві, пропустив мамин натяк повз вуха, а Наталя взагалі вважала, що святкування Сергійкового дня народження вони влаштують самі, як завжди.
Нарешті настав день святкування. У дворі Галини Петрівни зібралася вся родина. Столи в альтанці були накриті білими скатертинами, на яких красувалися миски з салатами, тарілки з м’ясом і пирогами, а посередині стояв величезний торт із написом
“З Днем Народження, Матвійчику і Сергійку!”.
Діти гасали на батуті, сміючись і ганяючись одне за одним. Матвійчик, у синій сорочці з краваткою-метеликом, виглядав як маленький джентльмен. Сергійко, якого привезли Ігор і Наталя, був одягнений у джинси й футболку з улюбленим Спайдерменом.
Ігор і Наталя приїхали за годину до початку, коли Галина Петрівна зателефонувала їм уранці й сказала:
“Приїжджайте, буде сімейне свято!” Вони подумали, що це просто вечірка для Матвійчика, і не стали уточнювати деталей.
Наталя прихопила з собою невеличкий подарунок для племінника — набір олівців для малювання, а Сергійко ніс у руках саморобну листівку.
— Мамо, ти ж могла попередити раніше, — буркнув Ігор, коли вони зайшли у двір і побачили розмах святкування. — Ми б щось серйозніше для Матвійчика купили.
— Та годі тобі, Ігоре, — відмахнулася Галина Петрівна. — Головне, що ви всі тут. А тепер ідіть, допоможіть із шашликами!
Наталя, помітивши торт із двома іменами, здивовано підняла брови.
— Мамо, а чому тут написано “Матвійчику і Сергійку”? — обережно запитала вона.
Галина Петрівна, не відриваючись від нарізання овочів, кинула через плече:
— Ну а як же! Сьогодні ж свято для обох наших хлопчиків!
Наталя й Ігор переглянулися. На їхніх обличчях промайнула суміш здивування й легкої образи.
— Мамо, ти серйозно? — Ігор поставив тарілку з м’ясом на стіл і повернувся до матері. — Ти вирішила святкувати Сергійків день народження разом із Матвійчиковим і навіть не сказала нам?
Галина Петрівна нарешті відірвалася від своїх справ і здивовано подивилася на сина.
— А що такого? Я думала, це буде чудовий сюрприз! Ви ж і так усі тут, а хлопчики обожнюють разом гратися. До того ж, Олена з Антоном не могли собі дозволити свято, тож я вирішила взяти все на себе.
Наталя стиснула губи. Вона не любила, коли хтось вирішував за неї, особливо коли йшлося про її сина. Вона планувала влаштувати для Сергійка окремий день народження наступного тижня, з піцою, боулінгом і його найкращими друзями.
А тепер виходило, що її син став частиною “загального свята”.
— Мамо, ти могла б хоча б попередити, — тихо сказала Наталя. — Ми б підготувалися. Сергійко чекав на своє свято.
— Та годі вам сваритися! — втрутилася Олена, яка щойно підійшла до альтанки. — Мамо, ти ж хотіла як краще. А Сергійко, дивись, як радіє! Хіба не так?
Сергійко справді гасав із Матвійчиком по батуту, сміючись так голосно, що його чули навіть сусіди. Наталя зітхнула, але вирішила не псувати день синові. Вона лише шепнула Ігореві:
— Наступного тижня ми все одно влаштуємо йому його свято. Окремо.
Тост і несподіванка
Коли всі гості зібралися за столом, Галина Петрівна взяла келих із компотом і піднялася. Її обличчя сяяло від гордості, а очі блищали від хвилювання.
— Дорогі мої, — почала вона, обводячи поглядом рідних. — Сьогодні особливий день! Ми зібралися, щоб відсвяткувати дні народження наших улюблених онучат — Матвійчика і Сергійка! Вітаємо вас, наші хлопчики, ще раз із днем народження! Будьте чемні, здорові, слухайте батьків і радуйте нас усіх!
Гості зааплодували, а Матвійчик і Сергійко, сидячи поруч, зашарілися від уваги. Матвійчик радісно плескав у долоні, а Сергійко трохи ніяковіло посміхався.
— А тепер, — продовжила Галина Петрівна, — давайте відкриємо подарунки!
Вона винесла дві великі коробки, загорнуті в яскравий папір. Матвійчик із захватом розірвав свою і закричав:
— Машинка, моя машинка! — радісно вигукнув Матвійчик, тримаючи в руках новеньку іграшку на радіокеруванні.
Сергійко розгорнув свою коробку і витягнув конструктор із зорельотом. Його очі загорілися, але Наталя помітила, що він зиркнув на машинку Матвійчика з легкою заздрістю.
— О, Сергійку, це ж твій улюблений космічний корабель! — сказала Галина Петрівна, обіймаючи онука. — Ти ж про нього мріяв, правда?
Сергійко кивнув, але Наталя відчула, як всередині закипає образа. Вона знала, що син справді мріяв про машинку, а не про конструктор. Вона нахилилася до Ігоря і шепнула:
— Твоя мама вирішила все за нас. Навіть подарунки вибрала без нас.
Ігор стиснув її руку, намагаючись заспокоїти.
— Наталю, давай не псувати свято. Хлопці ж радіють.
І справді, Сергійко з Матвійчиком уже ганяли по двору, граючись разом. Але Наталя не могла позбутися відчуття, що її сина обділили.
Поки гості їли й розмовляли, ситуація почала загострюватися. Олена, помітивши напружене обличчя Наталі, вирішила розрядити обстановку.
— Наталю, ти бачила, який торт мама замовила? — сказала вона, показуючи на величезний торт. — Це ж просто шедевр!
Хлопці в захваті.
— Так, торт гарний, — сухо відповіла Наталя. — Але я б хотіла сама вибрати подарунок для свого сина.
Олена здивовано подивилася на невістку.
— А що сталося? Хіба конструктор поганий?
— Справа не в конструкторі, — тихо, але різко відповіла Наталя. — Справа в тому, що нас ніхто не спитав. Це ж його день народження, Олено!
Олена зніяковіла. Вона не знала про мамин задум, тому була так само здивована, як і Наталя. Вона повернулася до Галини Петрівни, яка саме розливала компот дітям.
— Мамо, ти справді не сказала Ігореві з Наталею, що святкуватимеш обидва дні народження?
Галина Петрівна зніяковіло відставила глечик.
— Ой, та я ж хотіла, щоб це був сюрприз! — виправдовувалася вона. — Думала, всі зрадіють. Хіба не весело?
— Мамо, — втрутився Ігор, — ти не можеш просто так вирішувати за нас. Ми планували окреме свято для Сергійка. Він чекав на нього.
Галина Петрівна розгублено дивилася то на сина, то на невістку.
— Але ж… я думала, це буде краще. Олена казала, що в них із Антоном скрутно, тож я вирішила…
— Мамо, це не означає, що ти можеш ігнорувати нас! — перебила Наталя. — Сергійко — наш син, і ми хотіли зробити йому
свято, яке він заслужив.
Гості почали переглядатися, відчуваючи напругу. Двоюрідна сестра Галини Петрівни, тітка Віра, вирішила втрутитися:
— Ну, годі вам, люди добрі! Свято ж чудове! Діти щасливі, їжа смачна, музика грає. Давайте радіти!
Але Наталя лише похитала головою і відійшла до дітей. Вона взяла Сергійка за руку і повела його вбік.
— Сергійку, тобі подобається свято? — тихо запитала вона.
— Так, мамо! — радісно відповів хлопчик. — Батут класний, і торт величезний!
Наталя посміхнулася, але в її очах блищали сльози. Вона відчувала, що її обійшли, і це псувало їй настрій.
Пізніше, коли гості почали розходитися, Галина Петрівна нарешті зрозуміла, що її “сюрприз” не всім припав до душі. Вона підійшла до Наталі, яка сиділа на лавці й дивилася, як діти граються.
— Наталю, — тихо почала вона, сідаючи поруч. — Я не хотіла тебе образити. Думала, що так буде краще для всіх. Вибач, що не порадилася.
Наталя зітхнула.
— Мамо, я розумію, що ти хотіла як краще. Але для нас із Ігорем це важливо. Сергійко — наш єдиний син, і ми хотіли зробити його день народження особливим.
— Я розумію, — кивнула Галина Петрівна. — Я перегнула палицю. Обіцяю, наступного разу питатиму.
Вона обійняла невістку, і Наталя, хоч і неохоче, обійняла її у відповідь.
— Мамо, просто попереджай нас, добре? — сказала вона, посміхаючись крізь сльози.
— Обіцяю, — відповіла Галина Петрівна.
Того вечора Ігор із Наталею вирішили, що влаштують для Сергійка ще одне свято, як і планували. А Галина Петрівна, навчившись на своїй помилці, пообіцяла собі завжди радитися з дітьми, перш ніж влаштовувати такі “сюрпризи”.
Через тиждень Наталя з Ігорем влаштували для Сергійка свято в боулінг-клубі. Хлопчик отримав свою машинку на радіокеруванні і сяяв від щастя.
Галина Петрівна була серед гостей, але цього разу вона лише раділа за онука, не втручаючись у процес. А Матвійчик, дізнавшись про свято, попросив маму, щоб його теж запросили.
— Мамо, я хочу до Сергійка! — благав він.
Олена засміялася і пообіцяла влаштувати для хлопчиків ще одну спільну пригоду. Цього разу — за згодою всіх батьків.
Свято двох днів народження стало для родини уроком: навіть найкращі наміри можуть призвести до непорозумінь, якщо не враховувати почуття інших. Але любов і бажання зробити близьких щасливими завжди знаходять шлях до примирення.
Валентина Довга
