— Мамо, я бачив нашого тата в обнімку з якоюсь молоденькою блондинкою! Він тобі зраджує! — Костик кипів від обурення.
— Ти, мабуть, щось наплутав, синочку… — пробурмотіла Катерина.
Костя уважно подивився на матір і раптом зрозумів: вона знає! Але чому ж тоді так реагує? Чому не влаштує скандал? Не вкаже на двері батькові?!
Якось поступово Іван вирішив, що йому можна все. Він же голова сім’ї, чоловік, годувальник… А Катя має бути взірцевою дружиною і не нарікати!
Вона й не нарікала…
— Ваню, ти вчора випив… Не сідай, будь ласка, сьогодні за кермо. Виклич таксі до роботи… А то мало що. Костюм на вішалці, сорочка чиста там само. Прийми душ, пий каву і збирайся, а то запізнишся.
— Не метушися… — Іван потягнувся і виліз з-під ковдри.
Катя звично клопотала зранку навколо чоловіка. Учора Іван прийшов пізно і дуже напідпитку. Послався на чергову неформальну зустріч із клієнтом… Катя тільки зітхнула. Судячи з легкого аромату парфумів, що виходив від сорочки чоловіка, клієнткою була жінка… Але Катя вже звикла і втішала себе тим, що Ваня завжди повертається до неї, до того ж у них син. А решта неважливо.
Катя й Іван одружилися чверть століття тому. Ролі в сім’ї якось одразу розподілилися самі собою. Чоловік будує кар’єру і заробляє гроші, а дружина сидить вдома, займається господарством і виховує дітей. Катю це цілком влаштовувало: коли вона зрозуміла, що чекає дитину, то звільнилася з невеликої фірми, в якій працювала бухгалтеркою, і засіла вдома.
Коли народився довгоочікуваний син Костик, Іван уже був успішним топменеджером. Удома він тепер бував рідко, з дружиною розмовляв мало, сином не займався.
— Що ти від мене хочеш?! Я гроші заробляю! Для вас, між іншим. А спілкування… Ну про що мені з тобою розмовляти? Про те, як ти супи вариш і синові носа витираєш? То це мені нецікаво! А тобі, я думаю, нецікаво слухати, як я клієнтів обробляю! Ти цього просто не зрозумієш! — втомлено тлумачив Іван дружині.
— Ну гаразд, я, на твою думку, недалека домогосподарка… Але Костику ж час приділяти треба! Бо він скоро тебе впізнавати перестане, — несміливо сперечалася Катя.
— Підросте — спілкуватимемося! А зараз як я його розважати повинен?! Колискові співати після роботи?! — злився Іван.
Катя чекала і сподівалася, але все ставало тільки гірше. Незабаром Іван став часто приходити додому за північ. Іноді від нього пахло дорогим алкоголем, іноді не менш дорогими парфумами, а іноді і тим, і іншим одночасно. Катя спочатку намагалася добитися від чоловіка пояснень.
— Де ти був? Чому твоя сорочка наскрізь пропахла жіночими парфумами? І звідки на комірі губна помада?
Спочатку Іван навіть соромився і бурмотів якісь безглузді виправдання. Але з часом почав дратуватися.
— Та чому я повинен перед тобою звітувати?! Думай що хочеш… Я господар у домі: сім’ю утримую, працюю. Якщо іноді й дозволяю собі розслабитися, то це нічого не означає! І взагалі, ти впевнена, що хочеш усе знати?!
У цьому Катя не була впевнена. Бо знання могло зруйнувати ілюзію нормальної сім’ї. І що тоді? Куди вона піде одна з дитиною? Усі ці роки Іван старанно привчав дружину до думки, що сама вона й тижня не проживе. І Катя повірила… Але тим не менш вирішила, що потрібно створити запасний аеродром. Нехай маленький і хисткий… Але все ж.
Вона згадала, що колись була бухгалтеркою. Щоправда, це було дуже давно, і всі знання застаріли… Але це не біда, вона підвчиться і зможе підробляти віддалено… Цим вона й зайнялася. Іван не протестував: хоче дружина скрасити свої будні онлайн-курсами, ну й будь ласка. Головне, що Катя від нього відчепилася з незручними розпитуваннями.
Костик ріс, але часу в батька для спілкування з сином не знаходилося. Усе змінилося одного дня. Коли Кості було чотирнадцять, він одного разу прибіг до матері дуже схвильований.
— Я бачив, як наш тато обіймав якусь блондинку! Вона йому в дочки годиться! Схоже, що він тобі зраджує! — Костик просто кипів від обурення.
— Та ні, синочку… Це, мабуть, його співробітниця… Ти щось неправильно зрозумів… — Катя старанно ховала очі.
Костик здивовано подивився на матір, хотів щось заперечити і раптом зрозумів: вона все знає! Тоді чому не лається, не скандалить?! Цього Костя зрозуміти не міг… Тому ввечері вирішив поговорити з батьком по-чоловічому.
— Тату, що то за дівка була сьогодні з тобою?! — запитав він Івана в лоб.
Реакція батька Костю здивувала.
— Ну от і виріс! Правильні запитання ставиш, сину! Це моя подруга… Ну ти розумієш… — усміхнувся Іван.
— Тобто, подруга? А як же мама? Ти зібрався піти від неї?! — Костик не розумів.
— Ой, та ніхто від твоєї мами йти не збирається! Мама — це мама! Вона наш тил, затишний дім, смачна вечеря, чистий, випрасуваний одяг… Але чоловік, він же годувальник, мисливець… Знаєш, як важко заробляти гроші?! Тому, щоб не збожеволіти від утоми, кожному чоловікові іноді корисно розслабитися… — Іван багатозначно подивився на сина.
— Ти хочеш сказати, що це нормально? — пробурмотів Костик, відчуваючи, як його звичний світ руйнується просто цієї миті.
— Абсолютно нормально! — сказав Іван.
Костик замислився: «Може, батько й має рацію… Мама он, схоже, спокійно до всього цього ставиться… То чого ж я виступатиму?»
Коли Костя закінчив інститут і влаштувався на роботу у фірму батька, вони стали часто проводити час разом. У Кості з’явилися свої «подруги», і з батьком у нього встановилося повне порозуміння. Катя страждала, що син росте точною копією Івана, але до певної пори не втручалася у стосунки батька й сина… Так само займалася домом. Так само була вірною супутницею Івана: обслуговувала й піклувалася.
Одне тільки змінилося: закінчивши бухгалтерські курси, Катя взялася вести дві невеликі фірми віддалено і потроху відкладала гроші. Навіщо, вона поки що й сама не визначилася. Так, про всяк випадок.
Але одного разу стосунки Івана та Костика дали тріщину. Син серйозно закохався. Іван спочатку думав, що новенька співробітниця Ліза — лише чергова подружка Костика. Але він помилився… Син цілком змінився після знайомства з Лізою. І через деякий час заговорив про одруження.
Катя раділа: нарешті Костя взявся за розум. Іван тільки зітхав: шкода, що син так рано вирішив на себе ярмо повісити! Але тим не менш зіграли шикарне весілля, допомогли молодим купити квартиру, і невдовзі Ліза вже чекала на дитину.
Костянтин перший час і не гадав про зради… Але очікування дитини у Лізи протікало важко. Костянтин засумував: хіба ж він так уявляв перший рік сімейного життя… Ані романтики, ані палких ночей… Тільки замучена дружина вдома, яка вічно чимось невдоволена.
Через деякий час Костя вже успішно складав компанію батькові в його регулярних походах барами з такими милими «подругами». Удома посилався на велику кількість роботи… Але одного разу в барі Костю та Івана в оточенні дівчат побачила Лізина подружка. Вона негайно, «з добрих спонукань», поділилася з Лізою цією інформацією, забезпечивши її для переконливості фотографіями.
Ліза, поплакавши, спробувала додзвонитися до чоловіка. Але телефон Кості не відповідав. Тоді вона зібралася і прийшла до свекрухи…
— Я піду від нього! — ридала Ліза, показуючи Катерині скандальні фотографії.
Катя замислилася: адже її вина в усьому цьому теж була. Іван виростив із Кості другого себе, а вона, мати, жодного разу не противилася, сховала голову в пісок і вдавала, що все нормально.
— Лізонько, не рубай з плеча, благаю! Обіцяю тобі, що це було вперше і востаннє! Костик тебе любить. Просто потрапив під поганий вплив батька! Але я обіцяю з цим розібратися! — твердо пообіцяла вона Лізі.
— Ну по шапці він у мене отримає! — схлипнула востаннє Ліза. Потім серйозно подивилася на свекруху і додала: — тільки тому, що я Костю теж люблю, один-єдиний раз я його пробачу. Але другого разу не буде!
Катя провела невістку і, жахнувшись тому, що робить, подзвонила подружці.
— Пустиш мене пожити ненадовго?
Коли Іван повернувся додому, Катя вже зібрала валізи.
— Ти куди це зібралася на ніч? — незадоволено спитав чоловік.
— Іду геть і подаю на розлучення, — повідомила Катерина.
— Ну-ну… — саркастично підняв брову Іван. — І що ж таке сталося?
— Поки твої гулянки стосувалися тільки мене — я терпіла. Ну як же: у нас сім’я, син, разом стільки років… Але зараз ти псуєш життя Костику, Лізі та їхній ще не народженій дитині! Я не хочу цьому потурати. — Катя серйозно подивилася на чоловіка. — І прошу, залиш Костю в спокої!
— А… Ось воно що! Ну, вперед! Геть! Подивимося, як ти без мене проживеш! Даю тиждень — потім приповзеш і благатимеш узяти назад. Тільки я ось ще подумаю! — криво всміхнувся Іван. — А щодо сина я тобі так скажу: він дорослий чоловік — сам вирішить, як йому краще!
Катя не стала сперечатися. Підхопила валізи й пішла…
Перший час жила в подруги на дачі, потім зняла квартиру на заощаджені гроші. Та й хорошу роботу за фахом знайшла, на подив швидко.
Крім того, вона серйозно поговорила з сином.
— Дивись, Костику, не нароби дурниць. Ліза ж не така клуша, як я, стільки років терпіти не стане. Не проміняй справжнє щастя на хвилинні розваги…
Костик, один раз уже викритий у невірності, і так сидів тихіше води, нижче трави. Дружину він любив і втратити боявся. А вже вчинок матері зайвий раз переконав його, що батько не та людина, якій варто наслідувати…
Катерина ж щодня свого нового життя дивувалася: чого вона так довго терпіла? Адже життя без Івана виявилося зовсім не страшним. Після розлучення та поділу майна вона стала власницею невеличкої квартирки. Зайнялася, нарешті, собою, часто навідувала сина й Лізу. А коли народився онук, то взагалі відчула себе щасливою. Тільки от чоловікам у житті Катерини не було місця. Дуже вже вона боялася знову підпасти під вплив чергового Івана.
Життя Івана після розлучення теж сильно змінилося. Ніхто більше не будив його зранку, не збирав на роботу. Не стежив за тим, щоб Іван після чергової вечірки не сідав за кермо…
Одного разу Іван, як це часто бувало, не почув будильника, схопився, коли годинник показував десяту ранку. Вилаявшись, він зібрався на роботу. Сорочку довелося вдягнути вчорашню. Нехай не надто свіжу, ну то під піджаком не видно. На ходу зав’язуючи краватку, він сів у машину. Була б Катерина, вона б не допустила, щоб Іван сів за кермо в такому стані. Але її не було…
Перехожого, який переходив дорогу, Іван не помітив, він намагався підняти телефон, що впав на підлогу…
Чоловік вижив, і це було щастям для Івана. Родичі постраждалого погодилися на грошову компенсацію… Іванові довелося продати квартиру та злощасну машину. Це було практично все його майно. Іван боявся злиднів, але в’язниці він боявся ще більше.
Він переїхав у кімнатку комунальної квартири — єдине житло, яке міг тепер собі дозволити. І від жалю до свого занапащеного життя запив по-чорному.
Керівництво фірми пияцтва свого топменеджера терпіти не стало. Невдовзі Івана звільнили. Костик намагався якось вплинути на батька, приходив до нього в убогу комуналку, вмовляв припинити пити. Але все марно.
— Лізо, може, ми візьмемо тата на час до себе? — одного разу запропонував Костя дружині. — Він же зовсім спивається…
Але Ліза дуже добре пам’ятала, хто ледь не зруйнував її шлюб, тому навідріз відмовилася допомагати Іванові.
— Навіть близько не підпущу його до нашої квартири. І більше не смій говорити про це! — сказала вона Кості.
Іван страждав на самоті. Одного разу від туги він подзвонив своїй колишній дружині.
— Привіт, Катюшо. Як живеш? Чув — непогано? А я от помираю… Дуже я помилявся, коли говорив, що ти без мене не зможеш! Це я без тебе не можу! — поскаржився Іван у слухавку. — Може, запросиш у гості по старій пам’яті? Не чужі ж ми одне одному? Чи в тебе вже є хто?
— Поки що тільки залицяльники… Але це неважливо, Ваню. Я, нарешті, щаслива! Тому в гості тебе звати не буду! Але, незважаючи ні на що, бажаю тобі стати на ноги… По старій пам’яті. — відповіла Катя і поклала слухавку.
На жаль, Іван стати на ноги вже не зміг. Ні на кого було опертися. За кілька років він заснув на зупинці і замерз… Його знайшов двірник рано-вранці.
А Катя, навпаки, знайшла своє щастя, незважаючи на поважний вік, змогла подолати свій страх перед новими стосунками і, зрештою, вийшла заміж за доброго чоловіка, який вперто залицявся. І з родиною сина вона дуже близька.
