Мар’яна сиділа на кухні, погляд її затуманений, обличчя втомлене, це не могло приховати того, що нещодавно вона дізналася що при надії. Вік 44 роки.
Вдовою стала три місяці тому. І тепер ця новина повністю змінила її життя. Як так сталося? Вона не могла повірити, але факт був безсумнівним — дві яскраві смужки.
Дитина після 40, та ще й через кілька місяців після того як чоловіка не стало. Це була ситуація, яку Мар’яна не могла навіть уявити.
Раніше, коли вона була щасливою заміжньою жінкою, її мрії про дітей вже відходили на другий план, адже її син і донька виросли і були самостійними. І ось тепер — цей сюрприз, який стався абсолютно несподівано.
Але питання стояло не тільки в тому, як вона переживала новину. Важливо було, як відреагують її діти, як вона зможе розповісти їм, і чи підтримає їхня реакція її рішення, незалежно від того, що насправді вона хоче зробити далі.
Мар’яна глибоко зітхнула, в її голові були різні думки, які перепліталися, немов клубок ниток, що вона не могла розплутати. Вона вже пережила багато за останні кілька місяців: втрату чоловіка, важкі роздуми про життя без нього, звикання до нової реальності. І ось тепер це — новий етап.
Жінка почала пити холодний чай, намагаючись зібратися з думками. Вона не знала, чи варто радіти, чи слід плакати. Як вона може пояснити це дітям? Як вони це сприймуть?
Її син Артем був старшим і давно жив окремо, він мав свою сім’ю і свою кар’єру. Дочка Юля була молодшою, але вже працювала, ймовірно, мала власні плани на майбутнє.
Вона не уявляла, як вони сприймуть те, що будуть мати ще малих братчика чи сестричку. Вони вже не були дітьми, яких можна було б просто обняти і запитати, як їм хочеться жити. Вони стали дорослими людьми з власними переконаннями, тому й думки Мар’яни були дуже суперечливими.
— Може, краще сказати їм правду? — міркувала вона вголос. — Але як я буду дивитися їм в очі після того, що сталося?
Першою, звісно, Мар’яна вирішила подзвонити Юлі. Дочка була найближчою до неї і могла зрозуміти її переживання, хоча і була дуже зайнята своєю роботою. Юля завжди була емоційною, тож, мабуть, вона не зможе залишитися байдужою до такої новини.
— Мамо, ти хочеш сказати, що ти… при надії? — здивувалася Юля, коли почула новину. — Як це можливо?
Мар’яна чула в голосі доньки справжнє здивування і навіть тривогу.
— Так, Юлю, я не знаю, як це сталося, але цей тест показує саме це. Я не знаю, чи добре це, чи погано. Я не знаю, як тобі це сказати.
— Мамо, я не знаю, що сказати, — почала Юля. — Я… я просто не розумію, як це сталося. Ти вдова тільки три місяці. І раптом це. Як ти себе почуваєш? Це дуже велика відповідальність. Я не знаю, що сказати, але я тобі обіцяю, що буду підтримувати, що б не сталося.
Мар’яна відчула, як її душа стискається від словесної підтримки доньки. Юля хоч і була здивована, але не засуджувала її. Вона справді турбувалася, і це була величезна полегшення для Мар’яни. Вона відчула, що дочка не відвернеться від неї через цю непередбачену ситуацію.
Але тепер залишалося ще питання: що скаже Артем? Артем був більш стриманим, тому Мар’яна не могла одразу передбачити, як він відреагує на новину. Вона вирішила зателефонувати йому.
— Мамо, що сталося? — голос Артема був спокійним, але відчувався певний тривожний тон.
— Артем, в мене буде дитина, — сказала Мар’яна, немов випускаючи всю важливість цього моменту. Тиша. Здавалося, він навіть не збирався нічого відповідати.
— Мамо, це не може бути серйозно, — нарешті сказав він. — Як це сталося? Ти не могла цього чекати. Ти вдова лише три місяці, і все це дуже незвично. Як ти це поясниш?
Мар’яна відчула, як її голос став тремтячим.
— Я не знаю, що йому сказати, — сказала вона. — Я не планувала цього, Артем. Це сталося випадково, я не знаю, як це пояснити. Але я хочу, щоб ти зрозумів, що я приймаю це. Я не буду відмовлятися від цієї дитини.
Артем на мить замовкнув, наче намагаючись переварити всю цю інформацію.
— Мамо, я розумію. Це… важко. Я підтримую тебе, але сам я дуже здивований. Це все дуже раптово. Але я буду з тобою. Не переживай.
Мар’яна дихала глибше. Вона відчула, як важкий камінь з серця почав трохи сповзати. Вона не отримала повного схвалення, але і не почула відмови. Її діти будуть поряд, навіть якщо вони не зовсім розуміють, як реагувати на її новину.
Час йшов, а Мар’яна все ще не могла остаточно вирішити, що робити. Вона ставила собі питання, чи зможе вона дати дитині достатньо любові та уваги. Всі ці сумніви турбували жінку. Але, зрештою, вона зрозуміла, що життя дає їй шанс на новий початок, шанс, який вона не може ігнорувати.
— Я вірю, що це не випадковість, — сказала вона сама собі в дзеркало, дивлячись на себе. — Я буду робити все, що в моїх силах, щоб виростити цю дитину, і неважливо, скільки мені років.
Мар’яна вирішила, що вона не буде жалкувати про своє рішення. Вона вирішила, що буде любити цю дитину, і нехай скільки б не було труднощів — вона витримає все.
Відносини з дітьми виявилися складними, але вони не відвернулися від матері. Вони підтримали її в цей складний період. І хоча все було не так легко, Мар’яна зрозуміла, що життя надало її можливість мати ще одну копію її покійного чоловіка. Вона не була готова відмовитися від цього шансу, навіть якщо він здався їй несподіваним та важким
Вона була готова до нового життя, до нового початку, хоча й не знала, що очікує її попереду. Але одне було певно: вона не залишиться сама. Вона мала підтримку своїх дітей, і навіть якщо не все буде легко, разом вони справляться з усім.
Автор: Галина Червона
