Марина 10 років жили з чоловіком без дітей. Звичайно це засмучувало але жінка намагалася все робити для того, щоб у них, все було добре у сім’ї. Марина серйозно задумалась про усиновлення дитини. Вік не був проти і вони одразу поїхали до дитячого будинку.
У них була трикімнатна квартира, тож місця було достатньо. Дуже вже їм хотілося щоб, у їхній квартирі пролунав дитячий сміх.
У дитячому будинку Марині впала в око дівчинка, яка сиділа сама і гралася лялькою. Марина спиталася у виховательки за неї.
І та розповіла що її звати Юля, батьків її не стало коли дівчинці було два роки. З того часу вона і живе у них.
Дівчинка була дуже закрита, однак Марина все ж намагалася знайти з нею контакт.
Так вона її до душі припала. Марина почала приходити до Юлі кожного дня. І так уже два тижні пройшло, однак дівчинка так і не заговорила з жінкою.
Марина декілька годин сиділа біля Юля читала її різні книжки та розповідала кумедні історії. Намагалася всіляко потоваришувати з нею але не виходило.
Марина дуже засмучувалась, чоловік підтримував її, але вже й натякав, щоб вони подивилися інших дітей.
Однак жінка все-таки так прив’язалася до дівчинки, що не помітила як пройшло п’ять місяців.
За цей час Юля не сказала її жодного слова. Жінка не могла зрозуміти чому Юля жодного разу не захотіла поговорити з нею. Вона вже й подумала що їй не подобається, і вирішила вже не мучити ні себе, ні Юлю. Жінка прийшла і розуміла, що сьогодні вже останній раз.
Марина провела час з Юлею а потім їй сказала: “Це наша остання зустріч Юлечко, вибач мене, якщо я тобі набридала, більше ми не побачимось”. Та як тільки Марина це сказала і відвернулася щоб піти, то Юля підійшла до неї взяла за руку і сказала: ” Будь- ласка не йди, не покидай мене, як моя мати. Я буду з тобою говорити”.
Жінка в сльозах обійняла дівчинку і сказала: ” Повір мені я тебе ніколи не покину”.
Ось така неймовірно чутлива історія, яка можливо когось надихне, тих, хто теж мріє про діток. І які можливо хочуть, але не знаю чи наважитись та взяти дитину з дитячого будинку.
Так то можливо одразу не буде просто, але воно того варте.
Ваша, Віра Лісова.
