У далекому 1979 році вийшла одна жінка заміж. Чоловік офіцер, ось-ось капітана отримає, завaгiтніла швидко, дитинy в 80-му народила. Все ніби добре: хороший чоловік, дитина, живи-радій.
Але через якусь дурницю посварилися. І розлучилася ця жінка. Не дивлячись що чоловік ще два роки до неї їздив, просив повернутися.
Чи то жіноча гордість, чи то жіноча дурість зіграли. Що, напевно, одне і теж.
Все знову начебто нічого: мати і батько допомагають, робота хороша – живи і радій. Але вирішила жінка, що дитина їй заважає знову заміж вийти.
Та й так як батька дочки вона зненавиділа, тож і дитина теж стала їй ненависною. Залишила маленьку донечку на своїх батьків, зайнялася своєю долею.
Заміж вдруге вийшла швидко, переїхала, дочку від першого шлюбу з собою не взяла. Там нова рідня умови поставила: ніяких сторонніх дітей щоб не було. Жила дочка з бабусею, дідом і тіткою.
У вихідні бігала на дорогу, чекала електричку, в надії що мати приїде. Вона і приїжджала періодично – по великих святах. Перший час частіше, потім рідше і рідше. Доньку в очі і позаочі називала «це моя дyрочка». Як не старалася дівчинка, все одно була «не така».
Та й від нового чоловіка вже дитина народилася, теж дівчинка. Куди там до старшої від першого шлюбу?
Читайте також: Петро мав хоpошу господиню в хаті, гроші не пpoпuвав. Тiльки одну бiду мав – вжe п’ять літ кoхaвся з сiльською бухгалтеркою
Йшов час, мати все більше забувала про дитину. Батьківські збори, випускні, підліткові комплекси, проблеми дочки, її радості і успіхи – все це пройшло повз матiр.
Дочка виросла, вивчилася, зрозуміла, що мати їй власне настільки чужа людина, що вона навіть не знає, про що з нею можна говорити. Та й мати жила за принципом, щоб зробити старшій дочці щось чим болючіше, тим краще.
Багато вона наробила шкоди своїй дитині за все життя, дуже багато. За дрібниці. А потім навіть стала приховувати від усіх, що є у неї «помилка молодості від першого шлюбу».
Молодша заміж виходила, від старшої приховувала, боялася, що раптом напрошуватися буде в гості на весілля? Молодша дитину народила, так більше року приховували ретельно.
Навіщо це все – не знаю навіть. Не питайте. Старша дочка прекрасна людина: діти, чоловік, робота. Не n’яниця, не нaркoмaнка.
Матері ніколи не нав’язувалася. Правда і не пробачила. Каже занадто добре пам’ятає, як у важкий період, мати не те що не допомогла, а ще й гнобила її як попало. Та й всі дні народження, які провела в самоті – теж пам’ятає прекрасно.
Зараз з матір’ю вона не спілкується, зі зведеною сестрою відносини підтримують. Ввічливі, ні до чого не зобов’язують.
Чесно, я не можу зрозуміти за що можна з народження невзлюбить дитини, щоб все життя намагатися їй зіпсувати?
Хоча може це теж жіноче марення: не люблю чоловіка, не люблю його дитини, до чоловіка не дотяглася, але якщо «хапнути» його дитину, то як би йому зробити гірше. Перекладання з голови на хвіст.
