fbpx

Мені вже тоді було боляче за сина. Я сама подумала, навіщо ж він тоді справді захотів сам познайомитись з моїм сином? Якщо при найменшій дрібниці, сварці просто взяв і пропав

Навіщо ж він тоді з моїм сином знайомився?

Звати мене Христина, 39 років, розлучена.

Маю сина Максима, 14 років, який підтримує мене в тому, щоб я знайшла собі чоловіка, який би мене любив, а а він мав би друга з яким би міг у футбол пограти чи приставкою в комп’ютері.

Так недавно я і познайомилась зі своїм ровесником Русланом, з яким я одразу знайшла спільну мову.

Він сам запропонував познайомитись та поспілкуватись з моїм сином по телефону.

Вони також одразу знайшли багато спільних тем, про що поговорити.

Руслан як мені здавалося, і справді щиро та зацікавлено спілкувався з Максимом.

Приїхати він поки не міг, як говорив що в нього робота, тож ми всі втрьох так і спілкувалися телефонному режимі та по відеозв’язку.

Говорив він мені багато, що вже навіть мене любить, що мій син йому вже як рідний (він і справді з ним гарно говорив).

Бували інколи в нас невеликі суперечки проте, чи хтось в настрої не був, чи в когось з нас день не задався і і хтось на когось зривався.

Але довго не ображалися один на другого.

І звісно як сталася у нас чергова ситуація, що йому не сподобалось те те як я сказала, то то я і серйозно не сприйняла його слова, що він більше зі мною не хоче спілкуватися.

Читайте також: Зіпсувалися стосунки з мамою після її заміжжя. Мене виховувала мати без батька, я його не бачила ніколи

Того вечора ми вже не розмовляли, і я чекала що наступного дня, він заспокоїться та сам мене набере.

Так я чекала аж до самого вечора. Та телефон мій мовчав.

Я не витримавши, сама його набрала, він він прийняв дзвінок та сказав: ” Що ти хотіла? Я тобі вже вчора все сказав” та виключив телефон.

Так пройшло два-три дні, звісно я не вірила, що через якусь дрібницю, неправильно сказане мною слово Руслан перестане зі мною зовсім спілкуватись.

І що найгірше те, що мій син Максим до нього вже теж встиг був “прикипіти”.

Він теж дуже засмутився, і не міг зрозуміти, що сталося.

Мені вже тоді було боляче за сина. Я сама подумала, навіщо ж він тоді справді захотів сам познайомитись з моїм сином?

Якщо при найменшій дрібниці, сварці просто взяв і пропав.

Ці знаки питання стоять і досі в моїй голові.

Порадьте, як не думати про це і відпустити?

Історія написана спеціально для osoblyva.сom

Передрук в повному обсязі заборонено без письмового дозволу власника Сайту.

Будь-яке використання матеріалів (у тому числі фотографій)– суворо заборонено.

Автор: Нінель

You cannot copy content of this page