У наш час часто трапляється так, що найважливіші рішення у житті ми приймаємо похапцем, напівжартома, із якоюсь злoчинною легковажністю, не замислюючись про наслідки і не уявляючи, як жоpстоко помиляємося. Так трапилося із Олексієм і Тетяною. Їм знадобилися довгих чотирнадцять років, аби усе виправити і, врешті, стати щасливими. Та й то, вважає подружжя, їм допомогло диво. Інакше не переступили б через власну гординю й егоїзм.
Дратував навіть голос дружини
Олексій і Тетяна – люди релігійні і є парафіянами однієї із чернівецьких єврейських месіанських общин. Віра їх і поєднала далекого 1997 року.
– Я прийшов до церкви і одразу помітив симпатичну дівчину, – розповідає чоловік. – Вона сказала: «Бог любить вас», на що я відповів: «Краще б мене полюбили ви».
Ці слова й стали початком палкого роману. Молоді люди зустрічалися місяць і одружилися. А далі все пішло шкереберть. Сімейне життя не складалося, адже молодята дуже погано знали одне одного. До того ж пpuстрасть не здатна замінити глибоких, справжніх почуттів. Кожен з них уявляв родинне життя не так, і від краху ілюзій було прикро й боляче.
– Штамп у паспорті поставили, але так і не змогли до кінця усвідомити, що ми вже сім’я, кожен прагнув жити своїм життям, не хотів нічим жeртвувати, – пояснює Тетяна. – Між нами не було довіри, розуміння. Порад, як налагодити стосунки з чоловіком, отримувала безліч, і від рідних, і від друзів, однак втілити їх у життя було важко.
Олексій каже, його дратувало в дружині абсолютно все, навіть голос. Сотні разів запитував себе, за що, власне, її вподобав, і не знаходив відповіді. Та діватися уже було нікуди, судженої, як кажуть, конем не об’їдеш
У сварки втягували сина
Так у сварках, непорозуміннях, взаємних звинуваченнях минуло шість років. У подружжя народилося двоє синів. І лише на сьомому році спільного життя, чи то пак існування, Олексій і Тетяна вирішили розлучитися. Для людей віруючих це непросте рішення, і далося воно важко. Але й далі так тривати не могло. Кожен очікував, що після розлучення буде легше, проте суттєво у їхньому житті нічого не змінилося. Чоловікові нікуди було йти, і він залишився жити у однокімнатній квартирі разом із колишньою і дітьми. Поділили полички у холодильнику, і почали мешкати, як квартиранти.
– Стали такими чужими, що навіть у тісній кімнатці не помічали одне одного, місяцями могли не перекинутися бодай словом, – пригадує Олексій. – Звісно, що найбільше від такої ситуації страждали діти. Старший син став своєрідним буфером між мною і Танею – то я скаржився малому на неї, то вона розписувала, який я негідник. Зараз розумію, як важко було дитині слухати все це, адже він любив нас обох, однак тоді я цього не усвідомлював, жив лише своєю злістю на колишню.
Оскільки сім’я так і не роз’їхалася, знайомі часто запитували, чи є хоч найменший шанс, що колишнє подружжя знову зможе бути разом, на що чоловік відповідав, що не бачить навіть іскорки надії.
“Не можу за нього молитися”
Олексій узявся шукати другу половинку, зареєструвався на кількох сайтах знайомств, ходив на побачення, наважувався навіть приводити жінок додому, однак, хоч дуже хотів створити сім’ю, йому не щастило.
Тетяна ж після невдалого заміжжя розпочинати нові стосунки не поспішала, та й часу на особисте життя майже не залишалося – працювала, виховувала дітей, молилася. До того ж сини постійно просили, аби батьки помирилися. Жінка каже, не раз доводили її до сліз своїми проханнями, проте вона завше відповідала: “Батька я повернути не можу”.
Роки потроху збігали. Та якоїсь миті жінка усвідомила, що дарма звинувачує колишнього чоловіка у тому, що все пішло шкереберть, насправді вони одне одного варті – обоє вперті, нетерпимі, запальні. Але зізнатися у цьому їй заважала гордість і образа. Тетяна каже, навіть молитися за Олексія не могла, хоча й розуміла – це великий гріх. І минуло чимало часу, перш ніж змусила себе проказати бодай коротеньку молитву за нього – не як за близького, просто як за людину. А просити у Бога, щоб повернув чоловіка або примирив їх, навіть гадки не мала, настільки чужими були.
Молитва наповнила серце прощенням
Читайте також: Вaльпyргієва ніч 2018: Чого кaтeгoрuчно не мoжна робити жiнкам в цeй час
Те, що відбулося далі, подружжя вважає справжнім дивом. Тетяна молилася за колишнього чоловіка, і поступово ставлення до нього змінювалося. Жінка каже, спершу прийшло усвідомлення того, що це батько її дітей, і хоча б тому заслуговує поваги. А потім узагалі зрозуміла, що він їй не чужий, почала помічати якісь зміни на краще у вдачі Олексія, у його ставленні до себе і дітей. Олексій же пригадує, що поводився як і раніше, особливої уваги до дружини не виказував. Чоловік вважає, змінювався не він, це сила молитви змінювала його дружину, наповнила її серце любов’ю і прощенням.
Не треба лaмaти партнера під себе
Коли чоловік потрапив у лікарню, Тетяна провідувала його. Згодом в Олексія пoмeр батько, жінка розраджувала його, як могла. Помітивши, що дружина уважна до нього, Олексій також вирішив трохи забути про ворожнечу між ними. Чоловік каже, вони з Танею якось одночасно дійшли висновку – будували своє сімейне життя неправильно і варто спробувати ще раз. Однак цього разу не намагатися нав’язувати одне одному свої правила, не лaмати і змінювати партнера під себе, а просто сприймати таким, як є. Чоловік і дружинна щиро сподіваються, що у них усе вийде, адже тепер вони більш досвідчені, не такі нетерпимі. Після семи років скандалів у шлюбі і ще шести – пошуків і невизначеності, врешті, зуміли таки усвідомити, наскільки унікальною є кожна особистість. І, зрештою, для щасливого сімейного життя потрібні не пристрасть, а повага і терпіння.
Шлюби укладають на небесах
Розлученими Олексій і Тетяна були шість років. Зараз уже три місяці зустрічаються. Чоловік потроху видалив свої анкети з усіх сайтів знайомств, і навіть лайливе слово, котре стояло у телефоні проти номера дружини, замінив на “Тетянка”.
Зіграти весілля новоспечені молодята хочуть 12 лютого – на день народження молодшого сина. Тетяна планує знову одягнути білу сукню. Зараз Олексій переїхав до мами, каже йому стало важко перебувати з дружиною в одній квартирі, вони ж бо люди релігійні й громадянського шлюбу не визнають. Тож аби лoже залишалося непopочним, довелося переселитися. У подружжя безліч планів на майбутнє, хочуть зробити ремонт, купили собаку, завели котика. Найбільше ж їх тішить те, що діти щасливі.
– Те, що ми знову разом, інакше, як дивом, назвати важко, адже ми понад десять років ненавиділи один одного. Нині ж усвідомили, що неправильно ставилися до нашого союзу, зуміли знову покохати, – каже Тетяна. – Шлюби направду укладають на небесах, тепер ми це точно знаємо.
Надія КАРБУНАР
