Була сама, знала, що можу тільки на себе покластися, та й фінансово мені було легше з дітьми одній, а тут претензії, коли додому приходжу.
Живу одна з двома дітьми, хлопчики 7 та 14 років. Жила одна донедавна, а останні півроку з нами живе моя мама.
У зв’язку з переїздом в іншу країну дуже було важко одній, робота, але справлялися разом, старший син допомагав з молодшим, бігала сюди-туди, і все виходило, жили не стабільно, але спокійно.
Щодня мені дзвонила моя мама і скаржилась, як їй важко жити одній, просилась у гості. У мене робота та діти півдня одні вдома. Вона постійно шкодувала їх телефоном, говорила, так погано, що дітки одні і як би вона хотіла побути з нами. І я таки запросила до нас. Вона одразу приїхала.
Потім різко їй тут ставало погано, я кілька разів на роботі брала відгул, бо боялася її залишити одну. До спеціаліста піти не могли, бо страховки не було.
Потім вона почала мені жалітись, що ось як їй оформитися, щоб бути з нами разом, тому що їй погано додому ніяк. Я побігла зробити всі документи і насамперед оформити страховку. За ці місяці вона була повністю на моєму забезпеченні.
Мій переїзд не був спланований, зарплата у мене не велика, але нам із дітьми на життя вистачає. Зареєструвала сама займалася всіма документами. З моменту її реєстрації нічого не змінилося. Тільки після того, як я її прописала, вона повинна платити за квартиру та комунальні свою частину, а її частину тепер плачу я, бо я працюю, то мається на увазі, можу за матір і заплатити, як вона каже.
Крім цього, нічого в мене не змінилося з її приїздом для нас з дітьми, вони взагалі перестали мене слухатися, почали сваритися, старший нічого не хоче допомагати, не робить домашнє з молодшим як раніше. Мама моя завжди у кімнаті у себе в інтернеті. На дітей не реагує. Каже: це твої діти, що хочеш, те й роби.
Коли не встигаю забрати зі школи, вона каже: сама якось, я не добре себе почуваю. Єдине, що може зробити, це приготувати їсти. І на тому дякую з нашим навантаженням у будні дні.
Ну гаразд би все це. Але при цьому вона кожен день погано себе почуває, до спеціаліста відмовляється, влаштовує сварки, що я погана дочка і через мене вона зле почувається. З дітьми я не можу впоратися, якщо я їм щось говорю, вона відразу втручається і каже: «Не слухайте, ваша мати нічого не розуміє».
Коли прошу їх щось зробити, старшого, наприклад, вона каже, що сама це зробить, зрештою нічого не робить, а син каже: «а навіщо, якщо є бабуся».
Дійшло вже до того, що старший взагалі мене поважати перестав, вимагає дорогі речі, відеоігри, я купую, він дякую не каже, раніше обіймав, цілував, за кожну дрібницю дякував, зараз навіть висловлювання з приводу мого особистого життя, чому зі мною живе бабуся, а не мій чоловік. Вона тільки посміхається мені і каже: Який тобі чоловік, ти і з дітьми впоратися не можеш».
Молодший постійно гнівається на старшого. Я раніше не допускала жодних розбірок, зараз приходжу додому, вони сварились, вона відповідає: “твої діти, ти й розбирайся”.
Вони навіть почали при мені негарно висловлюватись. Я намагаюся бути доброю, не з’ясовую нічого, не чіпаю взагалі щодо фінансів, але мені важко.
Була сама, знала, що можу тільки на себе покластися, та й фінансово мені було легше з дітьми одній, а тут претензії, коли додому приходжу.
Я втомилася, дуже, думала вона приїде погостювати, але вона залишилася, я переживала за її здоров’я, оформила страховку, в результаті вона жодного разу не пішла до спеціаліста, і як наслідок у нас чоловіка в сім’ї немає, а щодня сварки.
Я постійно хочу забрати дітей та поїхати далі, але я зробила все, щоб влаштувати наше життя тут. Як тільки я кажу, що навіщо було їхати і не допомагати, їй погано стає, дзвонить і скаржиться моєму братові, що я її ображаю. Коли говорю: «ти не зобов’язана саме з нами жити, якщо тебе все дратує, вона каже: «а тобі зі мною погано, я тобі заважаю? » .
До того ж у дітей такий вік і їм не можна постійно чути слова типу «ваша мати не права». Розмова з нею з цього приводу не допомагає, вона мені при них каже, що захочеться…
Підкажіть, що робити в цій ситуації?
Автор:Оксана
