Я познайомилася з родиною чоловіка тільки тоді, коли виходила заміж. Свекруха зі свекром і молодшим сином приїхали з глухого села спеціально на наше весілля, напередодні цієї урочистої події. Розмістили ми родичів чоловіка у моїх батьків.
Для початку, свекруха примудрилася мало не посваритися з моєю мамою. Матір чоловіка не влаштувало те, що при наявності автомобіля у моїх батьків, їй довелося трястися в автобусі. Точних її слів мама не пам’ятає, але сенс був такий: – Мене тут не чекають і не поважають. Але ж я – майже член вашої родини. Навіть боюся уявити, як ви ставитеся до мого сина. – плакала свекруха.
Моя мама була в курсі, що сім’ї чоловіка ми відправили гроші на таксі, щоб вони з комфортом до нас дісталися. Вона поцікавилася у моєї свекрухи: – Вам же дали гроші на машину? Чому Ви поїхали автобусом?
– А яке право ви маєте рахувати чужі гроші? Те, що мені дав син – як хочу, так і витрачаю. Могли б і приїхати за нами, не переломилися б. – стиснула губи свекруха.
На весілля вона одягнула чорну сукню. Тост, виголошений матір’ю чоловіка, був досить дивним: – Молодець, сину! Я пишаюся тобою – ти зачепився в місті. Я чекаю, коли ти забереш свою родину до себе.
Їй не подобалося взагалі нічого. Коли офіціант приніс батькам чоловіка страву з морепродуктами, свекруха заверещала, побачивши маленьких восьминожок: – Отруїти мене хочете? На спадок зазіхнули? Свекор сидів червоний від сорому, мій чоловік ледве заспокоїв свою матір.
Якщо що, спадок там – похилений будинок та свинарник. Моя обпльована сукня, відштовхування, щоб сфотографуватися з сином для фотографій молодят, влаштована бійка з моєю двоюрідною тіткою – далеко не все, що вчудила свекруха на весіллі. Закінчилося все таємним вилученням вмісту конвертів і несподіваним від’їздом свекрухи і її компанії.
Чоловік довго вибачався за поведінку своєї матері і обіцяв особисто компенсувати вкрадене: – Тепер ти розумієш, чому я з ними не спілкуюся.
Я тоді дуже здивувалася: як в такій дивакуватій сім’ї могли виховати таку чудову людину, як мій чоловік. Цікаво, з чого я взяла, що чоловік відрізняється від своїх родичів?
Мої батьки, як і обіцяли, на весілля подарували мені квартиру. Ми з чоловіком і раніше в ній жили, але належала вона татові. Чоловік образився, що квартира не в його власності. І я, дура, подарувала йому половину – ми ж одна сім’я, любимо одне одного і ніколи не розлучимося.
З того моменту, як чоловік став другим власником нашого житла, наше життя змінилося: свекруха стала дуже частим гостем в нашому домі. Вона гостювала тижнями, приїжджаючи то зі своїм чоловіком, то з молодшим сином. А коли молодшому брату чоловіка настав час вступати, то свекруха з ним переїхали до нас назовсім. На мої обурення, чоловік відповідав: – Це – і моя квартира. І якщо я хочу, щоб мама жила з нами – ти мені не указ.
Свекруха дуже раділа подібним словами сина. Вона його підбадьорювала: – Так її, сину! А то зовсім зажрались в своєму місті – нас, сільських, і за людей не вважають.
А на розлучення я подала тому, що молодший брат чоловіка намагався залізти мені під спідницю. Чоловіка не було вдома, а свекруха, на мої крики, порадила мені заткнутися: – Сама перед хлопчиком хвостом вертиш. Від тебе не убуде. Я спробувала їх вигнати, але свекруха тицьнула мені в обличчя дарчу: – Бачиш, як треба дітей виховувати? Відправила сина в місто, щоб одружився на квартирі – він так і зробив. І мамі коханій частку подарував. Тепер я тут господиня!
Я зібрала речі і пішла. Батьки і спільні друзі були приголомшені. Квартиру довелося розміняти. Не знаю, що купили колишній чоловік з матір’ю, але свої гроші я віддала батькам. І жити з ними залишуся. Ніколи в житті більше заміж не вийду. Іноді замислююся, а якби я дитину народила? З такою-то спадковістю. Адже хотіла, плакала, що не виходить.
Фото ілюстративне з вільних джерел
